Розділ «XVIII»

Він думав: «Я негідник», і це його неабияк дивувало. В ньому не залишилось нічого, крім утоми й приголомшення. Він зупинився на майданчику третього поверху, щоб звести подих. Ноги були як з вати; за три доби він спав усього шість годин, чи, може, й менше. «Ляжу спати». Він сяк-так роздягнеться, доплентає до ліжка і впаде на нього. Та він знав, що не засне і цілісіньку ніч буде лежати у цілковитій темряві з розплющеними очима. Він піднявся на сходовий майданчик: двері помешкання були відчинені, Івіш, мабуть, панічно втекла; в кабінеті ще світилася лампа.

Він увійшов і побачив Івіш. Вона непорушно сиділа на дивані.

— Я не пішла, — сказала вона.

— Бачу, — сухо сказав Матьє.

Якусь хвилю вони мовчали; Матьє чув свій гучний і розмірений подих. Одвернувшись, Івіш сказала:

— Я препогано поводилася.

Матьє не відповів. Він дивився на її коси й думав: «Невже усе це я зробив задля неї?» Вона схилила голову, він зі старанною ніжністю поглянув на смагляву дівочу шию: йому хотілося б відчувати, що вона йому найдорожча на світі, тоді його вчинок принаймні мав би якесь виправдання. Та він не почував геть нічого, крім безпричинного гніву, за цим гнівом стояв учинок, голий, слизький, незбагненний: він украв гроші, покинув вагітну Марсель — і задля чого?

Івіш зробила зусилля і ввічливо мовила:

— Я не повинна була втручатися і висловлювати свою думку…

Матьє стенув плечима.

— Щойно я порвав стосунки з Марсель.

Івіш підвела голову.

Невиразним голосом вона поспиталася:

— Ви покинули її… без грошей?

Матьє посміхнувся. «Звичайно, — подумалося йому. — Якби я так зробив, то вона мені тепер поставила б це на карб».

— Ні. Я все владнав.

— Ви знайшли гроші?

— Авжеж.

— Де?