Розділ «XII»

«О десятій ранку в кав'ярні „Дом“». Матьє прокинувся. Цей маленький горбик із білого бинта на ліжку був його лівою рукою. Трохи боліло, проте в тілі відчувалася бадьорість. «О десятій ранку в кав'ярні „Дом“». Вона сказала: «Я прийду раніше від вас, вночі я й очей не зведу». Була дев'ята, він зістрибнув з ліжка. «Вона зачешеться по-іншому», подумав він.

Матьє штовхнув віконниці: вулиця була пустельна, небо низьке й сіре, теплінь стояла не така, як напередодні, це був справжнісінький ранок. Він відкрутив кран умивальниці і підставив голову під струмінь води: мовляв, я теж із ранку. Його життя впало йому до ніг важкими бганками, воно ще оточувало його, воно сковувало його щиколотки, та він переступить через нього, він залишить його позаду, наче мертву шкіру. Ліжко, письмовий стіл, лампа, зелений фотель: не спільниками його вони вже були, а всього лиш анонімними предметами із дерева й металу, домашнім начинням, ніч він провів немов би в готельному номері. Матьє вбрався й, насвистуючи, спустився східцями.

— Вам лист пневматичною поштою, — сказала консьєржка.

Марсель! Матьє відчув, як гірко зробилося в роті: він геть забув про Марсель. Консьєржка простягнула йому жовтий конверт: лист був од Даніеля.

«Любий мій Матьє, — писав Даніель, — я шукав серед знайомих, та так і не зміг зібрати суму, про яку ти мене просив. Повір, мені дуже шкода. Можеш заглянути до мене пополудні? Мені треба побалакати з тобою про твою справу. Твій друг».

«Гаразд, — подумав собі Матьє, — зайду до нього. З грошима він розлучатися не хоче, та, може, щось вигадає». Життя видавалося йому легке, таке воно й має бути: так чи так, а Сара доб'ється, щоб лікар зачекав кілька днів; якщо буде така необхідність, то можна буде вислати йому гроші до Америки.

Івіш сиділа в кав'ярні, у темному закуті. Спочатку він угледів її перебинтовану руку.

— Івіш! — ніжно покликав він.

Вона підняла на нього погляд, в неї було неприступне трикутне обличчя, на ньому читалася її дрібна недобра цнота, пачоси закривали половину щік: вона не зачесала коси догори.

— Спали ви бодай часину? — сумно поспитався Матьє.

— Геть не спала.

Він сів. Вона помітила, що він дивиться на їхні забинтовані руки, поволі забрала свою і сховала її під стіл. Підійшов офіціянт, він добре знав Матьє.

— Як ся маєте, пане? — поспитався він.

— Та нічого, — відказав Матьє. — Дайте, будь ласка, чашку чаю і двоє яблук.

Запала мовчанка, й Матьє скористався нею, щоб поховати свої нічні спогади. Відчувши, що серце його порожнє, він підняв голову.

— У вас кепський вигляд. Це через той іспит?

Івіш у відповідь скривила зневажливу гримасу, й Матьє замовк, він дивився на порожні лави. Служниця, уклякнувши навколішки, мила кахляну підлогу. Кав'ярня потроху прокидалася, був ранок. Цілісіньких п'ятнадцять годин до тої пори, коли можна буде лягти спати! Івіш тихо заговорила, вигляд у неї був змордований.

— Іспит буде о другій пополудні, — сказала вона. — А вже дев'ята ранку. Я відчуваю, як години просто-таки валяться на мене.

Вона знову почала несамовито смикати пасма своїх кіс, це несила було терпіти. Вона запитала: