Розділ «XII»

— Він забере мене до Лаону й посадить у банк.

— Що ж, разом будемо в неволі, — понуро сказала Івіш.

Матьє з жалем поглянув на них. «Так ось які вони!» Івіш втратила свій переможний вигляд: притиснувшись одне до одного, бліді, з переляканими обличчями, вони скидалися на стареньке подружжя. Запала мовчанка, потім Матьє завважив, що Борис скоса поглядає на нього, на його вустах читалася хитрість, ница жалюгідна хитрість.

— Кажете, покоївка будитиме її пополудні? — поспитався він.

— Еге ж. Вона стукає у двері, аж поки Лола не відгукнеться.

— Що ж, зараз пів на одинадцяту. У вас ще є час спокійнісінько повернутися туди і забрати листи. Якщо хочете, візьміть таксі, та ви й на автобусі встигнете.

Борис одвів погляд.

— Не можу я туди повернутися.

«А нехай тобі», подумав Матьє. І поспитався:

— Чому це?

— Не можу.

Матьє помітив, що Івіш дивиться на нього.

— Де листи? — запитав він.

— У чорній скриньці біля вікна. На скриньці валіза, треба тільки її зняти. А там самі побачите, їх цілий жмут. Мої перев'язані жовтою стьожкою.

Він помовчав і байдуже докинув:

— Там же й грошенята.

Грошенята! Матьє тихо свиснув, він подумав собі: «Недурний хлопчина, усе обдумав, навіть як мені заплатити».

— Скринька замкнена?

— Так, а ключ у Лолиній сумочці, сумочка на нічному столику. Знайдете в'язку, і там такий плескатий ключик. Ото він і є.

— А номер кімнати?