Розділ «XII»

— Ну, добре! — нетерпляче сказала вона. — Та й що ж із того? Люди ще й не такі обіцянки дають.

Матьє не відповів. Враження було таке, ніби йому постійно ставляють невідкладні запитання: як знайти до вечора п'ять тисяч франків? Як зробити так, щоб Івіш наступного року повернулася до Парижа? Як тепер поводитися з Марсель? В нього не було часу зібратися з думками, повернутися до запитань, що були основою його розмислів з учорашнього дня: хто я? Що зробив я зі своїм життям? Коли він одвернувся, щоб скинути із себе цей новий клопіт, то вдалині раптом уздрів довгий хисткий силует Бориса, який начебто шукав їх на терасі.

— А ось і Борис! — роздратовано сказав він. І поспитав, охоплений неприємною підозрою: — Це ви попросили його прийти?

— Та ні, — ошелешено відказала Івіш. — Я повинна була знайти його пополудні, тому що… тому що ніч він провів із Лолою. Та погляньте ж лишень на нього!

Борис нарешті помітив їх. Він рушив у їхній бік. Очі його були широко розплющені, погляд непорушний, сам він був блідий, неначе мрець. І ввесь час посміхався.

— Привіт! — гукнув Матьє.

Борис підняв до скроні два пальці, як він завжди робив, коли вітався, та не зміг завершити цей жест. Він сперся обома руками об стіл і, не кажучи й слова, почав розхитуватися на каблуках. І знай посміхався.

— Що з тобою? — запитала Івіш. — Ти скидаєшся на Франкенштайна.

— Лола померла, — промовив Борис.

Він дурнувато витріщився просто перед собою. Якусь хвилю Матьє нічого не розумів, потім його неначе громом поцілило.

— Що?..

Він глянув на Бориса: про те, щоб зараз його розпитувати, й мови не могло бути. Матьє схопив його за руку і силоміць посадив біля Івіш. Борис механічно повторив:

— Лола вмерла!

Івіш ошелешено вирячилася на нього. Вона трохи відсунулася на лавці, наче боялася до нього доторкнутися.

— Наклала на себе руки? — запитала вона.

Борис не відповів, руки його задригоніли.

— Скажи ж, — схвильовано повторила Івіш. — Що, вона руки наклала на себе? Руки наклала, еге?

Борисова посмішка зробилася неприродно широка, губи його тремтіли. Івіш пильно дивилася на нього, смикаючи себе за коси. «Вона нічого не второпала», роздратовано подумав Матьє.

— Гаразд, — обізвався він. — Розкажете потім. А зараз ні слова.

Зненацька Борис зареготався. Він сказав: