Розділ «XII»

— Ні, сьогодні ввечері я буду здорова і співатиму.

І докинула:

— Зі мною ще не закінчено.

— Що ж, бувайте.

Він попрямував було до дверей, та Лола погукала його. Вона благально мовила:

— Пообіцяйте, що змусите його повернутися. Ми… ми трохи посварилися вчора ввечері, скажіть, що я не гніваюся на нього, що про цю сварку й мови не буде. Та нехай він прийде! Прошу вас, нехай він прийде! Мені нестерпна думка про те, що він вважає мене мертвою.

Матьє розчулився. Він сказав:

— Зрозуміло. Я прийшлю його до вас.

Він вийшов. Пачка листів у внутрішній кишені піджака давила йому на груди, мов камінь. «Ото вже мармиза в нього буде! — подумав собі Матьє. — Треба буде віддати йому ключ, нехай сам думає, як його покласти назад у сумочку». Матьє спробував весело повторити: «А я наче відчував, що не можна брати гроші!» Та веселощів не було, геть ніякого значення не мало те, що його боягузтво принесло добрі плоди, важливо було тільки те, що гроші він узяти не зміг. «І все ж я радий, — подумалося йому, — що вона не вмерла».

— Гей, пане! — гукнув водій. — Сюди!

Матьє розгублено обернувся.

— Що таке? А, це ви! — сказав він, упізнаючи таксі. — Гаразд, одвезіть мене в «Дом».

Він сів, і авто рушило. Йому хотілося витіснити з голови думку про свою принизливу поразку. Він дістав листи, розв'язав вузол і взявся читати. То були короткі сухі цидулки, Борис писав їх Лолі з Лаону під час вакацій. Часом згадувався і кокаїн, але так завуальовано, що Матьє аж здивувався. «А я й не знав, що він такий обережний», — подумалося йому. Всі листи починалися словами «люба моя Лоло», потім ішли короткі звіти про те, як він проводить час. «Я купаюся. Погризся із татом. Познайомився з колишнім борцем, він навчить мене прийомів. Випалив „Генрі Клей“ до кінця, не впустивши попіл на підлогу». І щоразу листи закінчувалися словами: «Щиро кохаю тебе й цілую. Борис». Матьє легко уявив собі, як це Лолі було читати ті листи, уявив її передбачуване вже наперед і все-таки щоразу нове розчарування, й те зусилля, котре вона робила, щоб гаряче запевнити себе: «По суті, він мене кохає, та просто не вміє цього висловити». Він подумав: «І все-таки вона зберігала їх». Матьє ретельно зав'язав вузол і поклав листи до кишені. «Треба буде, щоб він непомітно поклав їх на місце». Коли таксі зупинилося, Матьє відчув себе справжнісіньким союзником Лоли. Та не міг думати про неї інакше, як у минулому часі. Коли він заходив до кав'ярні, то йому здавалося, ніби він захищатиме зараз світлу пам'ять про небіжчицю.

Скидалося на те, що Борис так і не ворухнувся одтоді, як звідси пішов Матьє. Він так і сидів, згорбившись, роззявивши рота і стиснувши ніздрі. Івіш щось жваво казала йому на вухо, та враз і замовкла, як тільки уздріла Матьє. Матьє підійшов і кинув листи на стіл.

— Ось вони, — обізвався він.

Борис ухопив листи і хутко сховав їх до кишені. Матьє неприязно глянув на нього.

— Не дуже важко було? — поспитався Борис.

— Геть не важко, тільки ось що: Лола не вмерла.

Борис ошелешено підняв на нього погляд.

— Лола не померла, — дурнувато повторив він.