Розділ «XII»

— Мої листи, — відказав Борис.

— Що?

— Ота писанина, я ж, бевзень такий, залишив її там.

Матьє нічого не розумів.

— Оті листи, які ви їй писали?

— Еге ж.

— Та й що?

— А те! Прийде лікар, і буде відомо, що вмерла вона від отруєння.

— В листах ви згадували наркотики?

— Та певно ж, — понуро відказав Борис.

Матьє почало здаватися, що він розігрує комедію.

— Ви що ж, наркотики вживали? — поспитався він.

Йому трохи дошкуляло, що Борис ніколи йому про це не казав.

— Я… бувало часом. Раз чи двічі, з цікавости. Крім того, я писав там про чоловіка, що торгував ними, він із Буль-Бланш, якось я купував у нього порошок для Лоли. Не хотілося б, щоб він через мене влип у халепу.

— Борисе, ти з глузду з'їхав! — сказала Івіш. — Як можна було писати про таке в листах!

Борис підняв голову.

— Уявляєте собі, що буде!

— А, може, їх не знайдуть? — запитав Матьє.

— Та це перше, що вони знайдуть. У кращому разі мене викличуть як свідка.

— Ох, батько ж! — похопилася Івіш. — Та він лютуватиме, як звір!