Розділ «АНАТОЛІЙ ПЕРВИЦЬКИЙ, заступник начальника відділу безпеки УАРС»

Наш модуль падав на ліс. Я побачив, як чийсь швидколіт на повній швидкості вихопився з-під пагорба і врізався в “лапу” Демона. Зник з поля зору. На місці “котячої лапи”, що загрожувала одним ударом вгатити у землю весь рятувальний флот УАРС, нараз виросло сліпуче багатопроменеве шатро, витягнулося списом у небо, засяяло, як сонце…

Удар! Хрускіт і дзвін… тонкий свист і гнівне пілотове:

— Усе, приїхали! Кінець зв’язку.

Віоми згасли. В рубці повільно розгорялася оранжева лампа аварійного освітлення, але й вона невзабарі стліла на вуглинку.

Пілот встигнув ударом ноги відчинити люк і гукнув з коридору:

— Вилазьте.

Я вискочив слідом. ‘

Голубий купол неба був чистий і світлий, лише зрідка з неба долинало тонке виття, неначе плакав поранений шакал. Жодного натяку на страхітливу чорну “лапу”. Скільки ж часу ми падали?

— Півтори хвилини, — відповів пілот і спересердя сплюнув. — Маячня! Модуль по горло був заправлений енергією! Куди вона поділася?

Я не відповів, хоч і міг. її “з’їв” Демон. Ми накрили його в момент появи… чи утворення. І все ж він зник, напевне зник. Та й хто зміг би затримати зону поглинання енергії? Чим? Щоправда… коли Демон і є тим самим об’єктом “Зеро”, то до моменту його відкриття він же якось був закритий у коконі? І потім, у бункері “Суперхомо”. Треба поговорити з експертами чистильників, вони, мабуть, дослідили захист Демона в підземному бункері й знають усі характеристики системи, що стримувала його там.