Розділ «ГНАТ РОМАШИН»

— Ви цей апендикс перевірили? — спитав я, зазираючи в лаз.

— Ні, - помовчавши, відповів Дуглас. — На об’ємній карті його видно виразно, чітко, по-моєму, він порожній…

— І все-таки перевірте, будь ласка. На всяк випадок.

Поблукавши з півгодини, ми нічого не виявили, але сам факт сполучення печери з найважливішим об’єктом лабораторії спонукав до подальших роздумів. Стрілець не хотів, щоб його застали на цьому місці, а можливо, і ховав щось у вузькому природному кам’яному коридорчику.

Покинувши Ховенвіп, я повернувся до того, що мені повідомив Дуглас про контейнери. Космічні перевезення… космодром на плато, поряд з підземеллями “Суперхомо”, залізниця, що з’єднує один з виходів із підземелля з космодромом — саме на неї я наштовхнувся в ущелині, до зустрічі з стрільцем. Значить, лабораторія все-таки була зв’язана з космічними дослідженнями. І з Інститутом технології військово-космічних сил. Я нараз згадав емблему на контейнері: чорний трикутник і букви О і О… “Демони мороку”, приватна космічна компанія по розробці радіоактивних покладів… і об’єкт “Зеро”…

— Гоп-ля-ля! — проказав я вголос, не звертаючи уваги на здивовані погляди перехожих.

У цю мить я був геній! Зв’язок “Суперхомо” й об’єкта “Зеро” існував! Точніше, лабораторія якимось чином була зв’язана з компанією “Демонів мороку”, а це вже свідчить багато про що… Цікаво, як батько зміг здогадатися про цей контакт? Інтуїція? Досвід? Сума знань? Ось кого, справді, можна назвати генієм… І чи не тому він дав операції назву “Демон”?

У відділі я трохи заспокоївся, шкодуючи, що дозволив собі розслабитися (вигук гоп-ля-ля!), і подзвонив Лапаррі.

Начальник відділу вислухав мене зовні спокійно.

— Усе? — запитав він, коли я скінчив.

Я кивнув, передчуваючи недобре.

— Чим я наказав тобі займатися?

— Стрільцем, відділом підготовки експедиції…

— Уже є результати?

— Поки що нема.

— Виходить, ти просто розтринькав час, цілих три години, на нікому не потрібне дублювання, я ж сказав, що займуся об’єктом “Зеро” сам.

Лапарра якусь мить дивився на мене похмуро, невдоволено, і я відчув, як у мене ростуть вуха, ростуть, ростуть, ними вже можна обмахуватися, і я кілька разів ляснув вухами себе по щоках: так тобі й треба, “генію”!

— Зв’язок лабораторії з “ОО” існував, — сказав нарешті Лапарра. — Можливо, і з об’єктом “Зеро” також. Твій батько здогадувався про це з самого початку Дій за планом, не відволікайся. І ось що ще: я дав орієнтування на фігуранта всеземного розшуку Зо Лі, але застосував обмеження. Як казав Гілле: “Вільний чорт кращий за зв’язаного ангела”. Затримувати Зо Лі не треба, при виявленні встановити лиш спостереження. Це на випадок, якщо наткнетеся на нього ви.

Я сумовито похитав головою.

— Навряд чи він дозволить водити себе. Судячи з усього, він у чудовій формі, екстрасенс і майстер конспірації… - Подумавши, додав: — Ідеал для розвідника-контактера.