Розділ «ЯН ЛАПАРРА»

У Москві була четверта година дня, моє чергування уже закінчувалося, проте я вирішив провести нараду в справі “Демон”. Гнат жартома називав такі наради “брифінгами”.[1] Та не встиг я почати, як подзвонив Ромашин-старший.

— Дуже добре, — сказав він, окинувши поглядом присутніх. — Якраз усі, хто потрібен. Прошу до мене.

У кабінеті директора вже було троє: старший експерт техцентру УАРС Вахтанг Басилашвілі (його я знав добре), Стево Інджич, начальник спецсектора, якого можна було побачити практично лише на оперативці в директора, і суворий на вигляд незнайомець, сивий, із залисинами, худий, довгорукий і незграбний.

— Сідайте, — Ромашин кивнув на стільці.

Я швидко оглянув свою “гвардію” — Гната, Первицького, Вітольда Сосновського — і пошкодував, що не дав Гнату в помічники досвідченішого інспектора ще на початку роботи.

Директор торкнув сенсор, і стіна зліва перетворилася на кабінет з таким же столом-пультом. За столом сидів начальник американського філіалу “Аїд” Мартін Гриффітс, навпроти — вже знайомий мені по Ховенвіпу Кіт Дуглас. “Бріфінг” досить представницький.

— Почнемо, — сказав Ромашин і глянув на мене. — Доповідайте, Яне. Справа номер одинадцять — “Демон”. Коротко про історію, висновки, заходи, пропозиції.

З усіх присутніх лише Басилашвілі та довгорукий незнайомець не були в курсі подій, і моя розповідь, очевидно, була адресована їм.

Я хутко і стисло переказав історію справи “Демон”. Про те, що на плато Пейнтед-Дезерт у заповіднику Ховенвіп загинула група “Аїд-117”, що розслідування трагедії не з’ясувало причини смерті чистильників, хоч висновок першої комісії був однозначним — витік невідомого вірусу; як цілком випадково визначився зв’язок єдиного вцілілого з групи — помічника начальника Зо Лі — із загадковими аваріями в Північній Америці, Атлантиці, Європі; як знайшлися раптом документи, які стверджували, що саме на Ховенвіпі знаходилась колись надсекретна військова лабораторія “Суперхомо”…

Я закінчив, і за хвилину в кабінеті було тихо. Потім Пилип поворухнувся і мовив:

— Це — поле подій. Ваші висновки, узагальнення? В цій справі мене зацікавили такі моменти: стрілянина з “дракона” по співробітниках відділу, зникнення інформації про “Суперхомо” з архівів Управління та Інституту соціології Землі, обізнаність таємного викрадача “дракона” з роботою відділу безпеки. Якщо це не Зо Лі, то хто? Якщо Зо Лі, то чому не оголошено цільовий розшук його?

Я помовчав.

— Не було впевненості, що Зо Лі має причетність до всіх цих подій, та й тепер немає. Проте, хоча всеземний розшук і не оголошено, однак Зо Лі ми розшукуємо.

— Сьогодні, зараз же дати орієнтування по розшуку Зо Лі, скласти його ідентифікат і розіслати всім лінійним відділенням правопорядку. Сама стрілянина, вчинена ним, свідчить про те, що він соціально небезпечний. Розберіться, навіщо він стріляв, яку мету переслідував. До речі, він має бути якимось чином зв’язаний з відділом комплектації та спорядження Дальрозвідки. Патрони до “дракона”, дапль-пістолет з етилмеркаптаном, апаратура КОТ… Почніть розшук і з цього боку. Цілком можливо, вийдемо на самого Зо Лі, принаймні на того, хто йому допомагав. Тепер про головне. Чому гадаєте, що аварії, про які ви говорили, також справа рук Зо Лі?

— Я так не казав, — запротестував я.

— Ну, не так, але зміст той самий. Підстави?

Гнат хотів щось сказати, але глянув на батька і промовчав.

— Фактів у нас справді немає, - сухо сказав я. — Можу запропонувати гіпотезу, що пояснює майже все. Під час трагедії на Ховенвіпі Зо Лі випадково заволодів якимсь фактором, назвемо його фактор “Д”, який є кінцевим результатом діяльності лабораторії “Суперхомо”. З допомогою цього фактора він і здійснює “диверсії” — ті самі незбагненні з точки зору логіки аварії.

— Малопереконливо, Яне, — прогув Гриффітс.

— Казав же — фактів немає, - роззлостився я. — Це гіпотеза. Пропоную використати її як прикидний варіант справи. Не сподобається — пропонуйте свої версії.