Розділ 4 Біля Річки

— Бувай, Пітере! — сказала вона. — До зустрічі!

Коли я повернувся до Фоллі, Найтінґейл сидів у читальні на другому поверсі. У цій кімнаті було багато оббитих зеленою шкірою м'яких крісел, ослінчиків для ніг і маленьких столиків. Уздовж двох стін стояли книжні шафи з червоного дерева, але Найтінґейл зізнався мені, що за старих часів люди зазвичай приходили сюди подрімати після обіду. Він розгадував кросворд у газеті «Телеграф».

Коли я сів навпроти нього, він підвів погляд:

— То яка твоя думка?

— Вона безумовно вважає себе Богинею Темзи, — сказав я. — Вона справді богиня?

— Це не дуже корисне питання, — сказав Найтінґейл.

Мовчазно з'явилася Моллі з кавою та тарілкою печива з начинкою. Я подивився на печиво, потім підозріло глянув на Моллі, але вона була така сама незбагненна, як і завжди.

— У такому разі, — сказав я, — звідки береться їхня сила?

— Це питання набагато краще, — сказав Найтінґейл. — Щодо нього існує кілька суперечливих гіпотез: що їхня сила походить з віри їхніх шанувальників, або від самої місцевості, або з божественного джерела за межами смертного світу.

— А що з цього приводу думав Ісак?

— Для Сера Ісака, — сказав Найтінґейл, — божественне було вразливим місцем — він навіть божественну природу Христа ставив під сумнів. Йому не подобалася ідея Трійці.

— Чому?

— У нього був дуже аналітичний розум, — сказав Найтінґейл.

— Чи надходять ці сили звідти ж, звідки надходить магія? — спитав я.

— Пояснити все це стане значно легше, коли ти опануєш своє перше закляття, — сказав він. — До підвечірку ти ще встигнеш дві години потренуватися.

Я побрів до лабораторії.

Мені снилося, що зі мною в ліжку були Леслі Мей і Беверлі Брук, вони лежали по різні боки від мене, обидві прекрасні й голі, але це було зовсім не так еротично, як можна подумати, бо я не наважувався обійняти одну, щоб не наражатися на смертельну образу другої. Щойно я вигадав, як мені просунути свої руки водночас під них обох, як Беверлі встромила зуби у моє зап'ястя, і я прокинувся від жахливої судоми в правій руці.

Усе було настільки погано, що я випав з ліжка й дві хвилини з безцільним стоїцизмом борсався на підлозі. Ніщо не будить так добре, як біль, тож щойно я зрозумів, що заснути не зможу, я вийшов зі своєї кімнати та пішов шукати що-небудь їстівне. Підвал Фоллі був лабіринтом кімнат, що залишився від тих часів, коли тут мешкали десятки людей, але я знав, що задні сходи спускаються майже до кухні. Не бажаючи турбувати Моллі, я спускався сходами якомога тихіше, але дійшовши до цокольного поверху, побачив, що там горить світло. Наблизившись, я почув, як Тóбі загарчав, потів гавкнув, а потім почулося дивне ритмічне шипіння. Хороший полісмен знає, коли не треба оголошувати про свою присутність, тож я прокрався до дверей кухні й зазирнув усередину.

Моллі була досі вдягнена у свій костюм служниці й сиділа на краєчку старого дубового столу, що домінував на одному з країв кухні. Біля неї на столі стояв бежевий керамічний полумисок, а навпроти неї, в трьох метрах від столу сидів Тóбі. Оскільки двері були в неї за плечем, Моллі не бачила мене. Вона опустила руку в полумисок й вийняла звідти шматок порізаного м'яса — настільки сирого, що з нього аж крапало.

Тóбі схвильовано гавкнув, а Моллі трохи подражнила його м'ясом, а потім вправним рухом жбурнула смаколик до нього. Тóбі виконав дивовижний стрибок із сидячого положення та схопив м'ясо в повітрі. Побачивши, як Тóбі, не перестаючи вертітися, завзято жує, Моллі почала сміятися — це було те ритмічне шипіння, що я почув раніше.