Розділ 4 Біля Річки

Троль, що живе в передмісті — чом би й ні?

— То він і є вашим джерелом? — спитав я. — Це він вас попередив?

— Якість полісмена визначається якістю його інформаторів, — сказав Найтінґейл.

Я не став зауважувати, що в наші часи їх треба звати «неоголошені людські інформаційні ресурси».

— Тримайся далі від нього, — сказав він. — Тебе він ще не знає.

Натаніель знову сховався у своєму лігві, а Найтінґейл підійшов і ввічливо нахилився на порозі печери троля. Я тупцював на місці й дмухав на пальці. Мені стало розуму вдягти службовий светр, але в лютому після трьох годин біля річки можна було задубіти навіть зі светром під курткою. Якби я не був такий зайнятий зігріванням долонь під пахвами, я помітив би, що за мною стежать, значно раніше. Взагалі-то, якби я не провів останні два тижні у спробах відрізнити vestigium від звичайної безпричинної параної, я б цього взагалі не помітив.

Це почалося як приплив крові до обличчя, наче збентеження, як того разу на новорічній вечірці, коли Рона Танг перетнула танцювальний зал і напрямець повідомила мене, що Фанмі Аджаї хоче, щоб я потанцював із нею, але дідька лисого я танцював би під наглядом ватаги дівчат-підлітків. Зараз я відчув таку саму пильну увагу до себе — зухвалу, насмішкувату, допитливу. Спочатку я озирнувся, як на моєму місці зробив би кожний, але позаду не було нічого, крім ліхтарів на дорозі. Мені здалося, що я відчув щокою тепле дихання, з’явилися думки про сонячне світло, скошену траву та перегріте волосся. Я розвернувся, подивився на річку й на мить мені здалося, що я побачив рух, обличчя або…

— Бачили що-небудь? — спитав Найтінґейл, і я від несподіванки сіпнувся.

— Ісусе! — сказав я.

— Його тут точно немає, — сказав Найтінґейл. — Це навіть Блейк вважав неможливим.

Ми повернулися до «Ягуара» та до слабких обійм його системи обігріву зразка 1960-их. Коли ми їхали до центру Ричмонду, цього разу вже без порушень правил руху, я спитав Найтінґейла, чи повідомив троль Натаніель щось корисне.

— Він підтвердив наші підозри, — сказав він. — Що хлопці в тому човні були послідовниками Батька Темзи, вони спустилися за течією, щоб напасти на святилище на острові Іл Пай, а там їх побачили послідовниці Мами Темзи. Перед тим хлопці безсумнівно надудлилися й напевно самі підпалили свій човен, коли намагалися втекти. Нижче за течією Темза є суверенною цариною Мами Темзи, а вище вона належить Батькові Темзі. Кордоном є шлюз Теддінгтон, розташований у двох кілометрах від острова Іл Пай.

— То ви вважаєте, що Батько Темза хоче захопити територію? — спитав я.

Ці «боги» видавалися схожими на наркодилерів.

На зворотному шляху автомобілів було помітно більше — Лондон прокидався.

— Те, що духи місця виявляють територіальність, навряд чи можна вважати несподіванкою, — сказав Найтінґейл. — Хоч там як, я вважаю, що ти маєш унікальний досвід, який допоможе розв’язанню цієї проблеми. Я хочу, щоб ти пішов і побалакав із Мамою Темзою.

— І що мені та моєму унікальному досвідові сказати пані Темзі?

— З'ясуй, у чому полягає проблема, і подивись, може знайдеш полюбовне вирішення.

— А якщо не знайду?

— Тоді нагадаєш їй, що незалежно від того, що собі дехто вигадав, спокій Королеви поширюється на все Королівство.