Розділ 4 Біля Річки

Моллі взяла ще один шматочок м'яса та помахала ним до Тóбі, який аж танцював від передчуття. Цього разу Моллі його обманула: трохи пошипіла на його спантеличене вертіння, а потім, переконавшись, що він бачить, кинула скривавлене м'ясо собі в рот. Тóбі сердито гавкнув, але Моллі показала йому неприродно довгий, пристосований до хапання язик.

Я, напевно, ахнув або сіпнувся, бо Моллі зістрибнула зі столу й обернулася до мене. Очі широко розкриті, рот роззявлений так, що видно гострі зуби, а по блідій шкірі підборіддя тече яскраво-червона цівка крові. Потім вона затулила рот долонею й чи то з переляканим, чи то зі присоромленим виглядом мовчки побігла з кухні. Тóбі ображено загарчав на мене.

— Я не винний, — сказав я йому. — Просто зголоднів трохи.

Не знаю, чому він скаржився; адже йому дісталося м'ясо, що залишалося в полумиску, а мені — лише склянка води.