Розділ 3 Фоллі

— Відбувся серйозний нещасливий випадок, — сказав, виходячи з будинку, Найтінґейл. — Ви, — сказав він, указуючи на першого-ліпшого констебля, — візьміть ще одну людину, обійдіть будинок і стежте, щоб ніхто не зайшов і не вийшов.

Констебль схопив одного з товаришів і помчав виконувати наказ. Сержант хотів був спитати в Найтінґейла документи, але той не дав йому й рота розкрити.

— Перекрийте вулицю через десять метрів від будинку в обох напрямках, — сказав він. — Преса може з'явитися будь-якої хвилини, тож зберіть достатньо людей, щоб стримати їх.

Сержант не віддав йому честь, бо ми ж поліція, ми не віддаємо честь, але коли він розвернувся й покрокував геть, здавалося, що він на параді. Найтінґейл подивився на мене та Леслі. Співчутливо кивнувши, він розвернувся до одного з констеблів, що залишилися, й почав давати накази.

Незабаром після цього з'явилися ковдри, для нас знайшли місце у фургоні, в руки сунули гарячий чай з цукром. Ми пили чай і мовчки чекали на наступну сцену.

Старший детектив-інспектор Сівол доїхав до Даунширу менше, ніж за сорок хвилин. Зважаючи на суботні затори, це означало, що він мав їхати з сиренами та проблисковими маячками від самої Белгравії. З'явившись у бічних дверях фургона, він насуплено подивився на мене та Леслі.

— Ви нормально почуваєтеся? — спитав він.

Ми обоє кивнули.

— Нікуди, трясця, не йдіть звідси! — сказав він.

Про те, щоб піти, годі було й мріяти. Коли починається велике розслідування, це так само захопливо, як дивитися в повторі реаліті-шоу, тільки сексу та насилля менше. Злочинців ловлять не геніальною дедукцією, а завдяки тому, що якийсь бідолаха цілий тиждень вишукує всі магазини, де продається певна модель взуття, а потім перевіряє в кожному з них записи камер відеоспостереження. Хороший старший детектив-інспектор робить так, що його команда розставляє всі крапки над «і», не в останню чергу для того, щоб якийсь спритник в адвокатській перуці не зміг знайти у звинуваченні якусь шпаринку, встромити туди кредитну картку звинуваченого й усе зіпсувати.

Сівол був одним з найкращих, тож спочатку нас відвели по черзі до намету, який криміналісти напнули біля головної брами. Там ми зняли з себе весь одяг, крім спідньої білизни, а замість нього вдяглися в стильні комбінезони. Дивлячись, як мою улюблену куртку пхають у пакет для доказів, я збагнув, що ніколи не цікавився тим, чи повертають колись такі речі. А якщо навіть їх мені й повернуть, то чи відправлять їх перед цим до хімчистки? З наших облич і рук зняли зразки крові, а потім люб'язно дали нам серветки, щоб ми змогли витерти з себе решту.

Потім ми знову повернулися до фургона, де на нас чекав обід з магазинних бутербродів, які виявились досить смачними, бо це ж був Гемпстед. Виявилося, що я зголоднів, і саме коли я збирався був попросити добавку, у фургон до нас заліз старший інспектор Сівол. Через його вагу фургон покосився на один бік, а ми з Леслі несвідомо зіщулилися, притиснувшись до спинок сидінь.

— Як ви двоє почуваєтеся? — спитав він.

Ми сказали йому, що з нами все гаразд і ми готові знову сідати на коней і братися до роботи.

— Це, звісно, брехня, — сказав він, — але вона, принаймні, переконлива. Зараз вас відвезуть до відділку в Гемпстеді, де мила пані зі Скотланд-Ярду вислухає ваші свідчення — кожного окремо. І хоча я прихильник правдивості в усьому, я не хочу, щоб у ваших клятих свідченнях була хоч крихта клятого лайна про вуду та «секретні матеріали». Зрозуміло?

Ми підтвердили, що він виклав свої погляди дуже ясно.

— З точки зору всіх, окрім нас, до цієї халепи ми потрапили шляхом звичайних, бля, поліцейських процедур, і цим же шляхом ми, бля, з неї виберемося!

Скрипнувши ресорами фургона, він пішов.

— Я правильно зрозумів: він щойно попросив нас брехати старшому офіцерові? — спитав я.

— Ага, — сказала Леслі.