Розділ 2 Мисливський собака на привида

— Боюсь, що до його складу належу лише я, — відповів він.

— І ви хочете, щоб я… долучився?

— Щоб ви допомогли мені з цим розслідуванням, — сказав Найтінґейл.

— Ви вважаєте, що в цьому вбивстві було щось надприродне? — спитав я.

— Розкажіть-но мені, що вам повідомив ваш свідок, — сказав він, — а тоді побачимо, до чого це веде.

Тож я розповів йому про Ніколаса та про те, як убивця змінив одяг. Про записи камери спостережень і про те, що відділ убивств вважає, що то двоє різних людей. Коли я закінчив, він попросив у офіціантки рахунок.

— Шкода, що я не знав цього вчора, — сказав він. — Але є шанс, що ми все одно зможемо знайти слід.

— Слід чого, сер? — спитав я.

— Потойбічного, — сказав Найтінґейл. — Воно завжди залишає слід.

Їздив Найтінґейл на «Ягуарі», на справжнісінькому Mark 2 з 3.8-літровим двигуном XK6. Мій татко міг би свою трубу продати за можливість володіти такою тачкою, і це ще в 1960-х, коли труба досі для нього щось значила. «Ягуар» не був як новий: на кузові подекуди були вм'ятини, на дверцятах водія була огидна подряпина, шкіра сидінь починала тріскатися, але коли Найтінґейл повернув ключ запалювання і рядний шестициліндровий двигун загуркотів, ця машина була ідеальна.

— На державних випускних іспитах ви здавали природничі науки, — сказав Найтінґейл, коли ми поїхали. — Чому ви не пішли до університету?

— Я відволікся, сер, — відповів я. — Мої оцінки були невисокі, тому я не зміг вступити туди, куди хотів.

— Серйозно? І що вас відволікало? — спитав він. — Може, музика? Ви організували власний гурт?

— Ні, сер, — сказав я. — Нічого настільки цікавого.

Ми поїхали через Трафальгарську площу й скористалися поліцейським проблисковим маячком, щоб проїхати навпростець через Мелл, повз Букінгемський палац до пам'ятника королеві Вікторії. Я розумів, що цією дорогою ми могли їхати лише до одного з двох місць: або до Белгравського відділку, де був штаб відділу вбивств, або до Вестмінстерського моргу, де знаходився труп. Я сподівався на штаб, але їхали ми, звісно, до моргу.

— Але ви розумієте науковий метод? — спитав Найтінґейл.

— Так, сер, — сказав я і подумав: Бекон, Декарт, Ньютон — пам'ятаю. Спостереження, гіпотеза, експеримент і ще щось, що я зможу пригадати, коли повернусь до свого ноутбука.

— Добре, — сказав Найтінґейл. — Бо мені потрібна людина, здатна до об'єктивності.

«Точно в морг», — подумав я.

Офіційно він зветься «Криміналістичний комплекс Іена Веста» і являє собою найкращу спробу МВС надати одному зі своїх моргів такий само крутий вигляд, як в американських серіалах. З метою завадити бридким полісменам забруднювати залишки доказів на тілі померлого, тут є спеціальна аудиторія, звідки можна стежити за розтином наживо на телеекрані. Ця технологія навіть найстрашніший розтин тіла опускала до рівня телевізійної документалістики. Я не збирався вимагати більшого, але Найтінґейл сказав, що нам потрібно наблизитися до тіла.