— Ославлені Коти, — поет звернувся до чародійки. — Відьмаки, але невдалі. Невдалі мутації. Шаленці, психопати та садисти. Котами прозвали себе самі, бо вони й справді наче коти: агресивні, жорстокі, непередбачувані та різкі. А Ґеральт, як завжди, применшує, аби нас заспокоїти. Бо загроза була, причому чимала. Чудо, що обійшлося без різанини, крові та трупів. Була б бійня, як в Ієлло чотири роки тому. Я будь-якої миті очікував…
—Ґеральт просив про це не говорити, — відрізала Тіціана Фреві ґречно, але рішуче. — Шануймо це.
Він глянув на неї із симпатією. Видалася йому милою. І симпатичною. Навіть дуже симпатичною.
Чародійкам, як він знав, вроду підправляли: престиж професії вимагав, аби магічка пробуджувала здивування. Але прикрашання ніколи не були досконалими, завжди щось залишалося. Тіціана Фреві не була винятком. Чоло її відразу під лінією волосся позначали кілька ледь помітних слідів після віспи, перенесеної, напевне, у дитинстві, коли вона ще не мала імунітету. Лінію красивих губ трохи псував малий хвилястий шрам над верхньою губою. Ґеральт невідомо вкотре відчув злість, злість на свою уважність, на очі, що наказували реєструвати подробиці, що значили так небагато, детальки, які були ж нічим стосовно того факту, що Тіціана сиділа з ними за одним столом, пила «Ест-Ест», їла в’ялену форель та всміхалася до нього. Відьмак бачив та знав дійсно небагатьох жінок, чию вроду можна було вважати бездоганною, а шанс, аби якась усміхнулася до нього, він мав усі підстави вважати близьким до нуля.
— Він говорив про якусь нагороду… — Любистка, коли той допадався до якоїсь теми, важко було збити з пантелику. — Хтось із вас у курсі, про що йшлося? Ґеральте?
— Поняття не маю.
— А я маю, — похвалилася Тіціана Фреві.— І дивуюся, що ви не чули, бо справа була голосною. Фольтест, король Темерії, визначив нагороду. За зняття прокляття із зачарованої дочки. Як каже плітка, укололася вона веретеном та заснула, бідолашна, вічним сном. Лежить у труні з кришталю в замку, що заріс глодом. Згідно з іншою пліткою, труна та скляна, а розмістили її на вершині скляної гори. Згідно зі ще однією, принцесу перетворили на лебедя. Згідно з іншою, — на страшну потвору, на стригу. У результаті прокляття, бо принцеса та— плід кровозмісного зв’язку. Ті плітки начебто вигадує та розпускає Візімір, король Реданії, який із Фольтестом має територіальні суперечки, він сильно з ним розсварився й зі шкіри лізе, аби йому докучати.
— Це й справді виглядає наче вигадка, — оцінив Ґеральт. — Сперта на казку чи легенду. Заклята та змінена принцеса, прокляття як кара за інцест, нагорода за зняття прокляття. Класика та банальність. Той, хто таке вимислив, недовго над цим думав.
— Справа, — докинула двімвеандра, — має чіткий політичний підтекст, тому Капітул заборонив втручатися в неї чародіям.
— Байка чи ні, але отой Кіт у таке вірить, — відповів Любисток. — Він точно поспішав до Визіми, до тієї зачарованої принцеси, аби зняти закляття та забрати обіцяну королем Фольтестом нагороду. Підозрював, що Ґеральт також туди прямує й хоче його обігнати.
— Він помилявся, — сухо відповів Ґеральт. — Я не прямую до Визіми. Немає в мене наміру лізти голими руками в той політичний окріп. То робота саме для когось такого, як Бреген, що перебуває, як він сам казав, у скруті. Я не в скруті. Мечі знайшов, витрачатися на нові не мушу. Засоби утримання в мене є. Завдяки чародіям із Ріссбергу…
— Відьмак Ґеральт із Рівії?
— Так і є,— Ґеральт зміряв поглядом урядника, що стояв поряд із набурмосеним виразом обличчя. — А хто запитує?
— Це неістотно. — Урядник задрав голову та відкопилив губу, намагаючись здаватися важливим. — Істотним є судовий позов. Який я зараз вам вручаю. При свідках. Згідно із законом.
Урядник вручив відьмакові сувій паперу. Після чого вийшов, обдарувавши ще Тіціану Фреві поглядом, сповненим презирства.
Ґеральт зірвав печатку, розгорнув сувій.
— «Datum ex Castello Rissberg, die 20 mens. Jul. anno 1245 post Resurrectionem[48],— прочитав. — До Гродського суду в Горс Велені. Позивач: комплекс Ріссберг, цивільна спілка. Відповідач: Ґеральт із Рівії, відьмак. Позов про повернення квоти 1000 (тисяча) крон новіградських. Вносимо про primo: наказ позивачеві, Ґеральтові з Рівії, повернути суму в тисячу крон новіградських разом із належними відсотками. Secundo: відсудження в позивача коштів на процес згідно з наказаними нормами. Tertio: надати вироку режиму миттєвого виконання. Обґрунтування: позивач виманив у комплексу Ріссберг, цивільної спілки, плату в тисячу крон новіградських. Доказ: копії банківських переказів. Сума становила оплату авансом за послугу, якої позивач не виконав і через злу волю виконувати наміру не мав… Свідки: Бірута Анна Маркветта Ікарті, Аксель Мігель Еспара, Іго Тарвікс Сандоваль…» Сучі діти.
— Я повернула тобі мечі,— опустила погляд Тіціана. — А одночасно стягнула тобі на шию проблеми. Той возний мене обдурив. Сьогодні вранці підслухав, як я випитувала про тебе на паромній пристані. І відразу вчепився в мене, наче реп’ях у собачий хвіст. Зараз я вже розумію чому. Той позов— моя вина.
— Потрібен тобі адвокат, — понуро ствердив Любисток. — Але я не рекомендую оту пані-правницю з Кераку. Вона пасує для справ поза судовою залою.
— Адвоката я можу й не наймати. Ти звернув увагу на дату позову? Готовий закластися, що вже й розгляд скінчився, і вирок винесено заочно. І що вони вже заблокували мій рахунок.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Відьмак. Сезон гроз» автора Анджей Сапковський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 20“ на сторінці 5. Приємного читання.