Розділ 20

— Я не стану з тобою битися.

Чоловік із медальйоном кота підірвався з-за столу рухом настільки швидким, що наче розплився. Блиснув меч, підхоплений зі столу. Чоловік підхопив одну зі жриць за капор, стягнув її з лавки, кинув на коліна й приклав клинок до шиї.

— Ти будеш зі мною битися, — сказав холодно, дивлячись на Ґеральта. — Вийдеш на майдан раніше, ніж я дорахую до трьох. У протилежному разі кров жриці забризкає стіни, стелю та меблі. А потім я стану різати інших. По черзі. Нехай ніхто не рухається! Нехай ніхто навіть не здригнеться!

Тиша впала на корчму, тиша глуха та абсолютна. Усі завмерли. І дивилися з відкритими ротами.

— Я не стану з тобою битися, — спокійно повторив Ґеральт. — Але якщо ти скривдиш цю жінку, то загинеш.

— Один із нас помре, це точно. Там, на майдані. Але, думаю, це буду не я. Бо кажуть, що вкрадено твої славетні мечі. А новими, як я бачу, ти не розжився. Воістину, велику треба мати пиху, аби йти красти в когось нагороду, добряче не озброївшись. А може, славетний Білий Вовк настільки крутий, що не потребує сталі?

Заскрипів по підлозі стілець. Світловолоса дівчина підвелася. Узяла з-під столу довгастий пакунок. Поклала його перед Ґеральтом і пішла на місце, сівши поряд з урядником.

Він знав, що це. Ще до того, як розв’язав ремінь і розгорнув повсть.

Меч зі сталі сидеритової, повна довжина сорок і півдюйма, клинок довжиною у двадцять сім із чвертю. Вага— тридцять сім унцій. Руків’я та ефес прості, але елегантні.

Другий меч подібної довжини та ваги, срібний. Вочевидь, частково, чисте срібло зам’яке, аби добре його вигострити. На ефесі магічні гліфи, по всій довжині клинка витравлені рунічні знаки.

Експерти Пираля Пратта не вміли їх прочитати, цим самим кепсько свідчачи про свої експертні знання. Давні руни створювали напис. Dubhenn haern am glândeal, morc’h am fhean aiesin. Мій блиск проб’є темряву, моє світло розжене морок.

Ґеральт устав. Видобув із піхов сталевий меч. Повільним та плинним рухом. Не дивився на Брегена. Дивився на клинок.

— Відпусти жінку, — сказав спокійно. — Негайно. Інакше ти помреш.

Рука Брегена здригнулася, по шиї жриці потекла кров. Жриця навіть не зітхнула.

— У мене проблеми, — просичав Кіт з Ієлло. — Ця нагорода мусить бути моєю!

— Я сказав: відпусти жінку. Інакше я тебе вб’ю. Не на майдані, а тут, на місці.

Бреген згорбився. Дихав він важко. Очі його зловороже блищали, паскудно кривилися губи. Біліли кінчики стиснутих на руків’ї пальців. Раптом він відпустив жрицю, відіпхнув її. Люди в корчмі затремтіли, наче отямившись від кошмарного сну. Попливли зітхання та глибокі вдихи.

— Зима настане, — із зусиллям промовив Бреген. — А я, на відміну від декого, не маю де зимувати. Притульний та теплий Каер Морен не для мене!

— Ні,— відповів Ґеральт. — Не для тебе. І ти добре знаєш, що є тому причиною.

— Каер Морен тільки для вас, добрих, правих і справедливих, так? Срані лицеміри. Ви такі самі вбивці, як і ми, нічим від нас не відрізняєтеся!