Розділ 15

— А мою суму готівкою! — магістратський клерк указав на величенький шкіряний ранець, який притягнув із собою. — Привезу додому й добряче сховаю! Ніякі грабіжницькі банки ніяких комісійних із мене брати не стануть!

— Це значна сума. — Клерк встав. — Прошу зачекати.

Виходячи з конторки, клерк на мить відчинив двері до задніх кімнат, але Антея заприсяглася б, що вона бачила чорноволосу жінку, одягнену в чорне та біле.

Відчула дрижаки.

— Дякую, Мольнаре, — сказала Йеннефер. — Я не забуду тобі цієї послуги.

—І за що ти дякуєш? — усміхнувся Мольнар Джіанкарді.— Що я такого зробив, чим прислужився? Тим, що купив на аукціоні вказаний лот? Платячи за нього грошима з твого рахунку? А може, тим, що я відвернувся, коли ти хвилинку тому кидала закляття? Я відвернувся, бо дивився з вікна на оту посередницю, як вона йшла, погойдучи тим та іншим. На мій смак дамулька, не стану приховувати, хоча за людськими жіночками я й не увиваюся. Чи твоє закляття завдасть… клопотів і їй?

— Ні,— перервала чародійка. — Їй нічого не буде. Вона взяла чек, не золото.

— Ясно. Мечі відьмака, як думаю, забереш відразу? Вони ж для нього…

— Усе, — закінчила Йеннефер. — Він пов’язаний із ними призначенням. Знаю, знаю, авжеж. Він мені говорив. А я навіть почала вірити. Ні, Мольнаре, я сьогодні не стану забирати цих мечів. Нехай залишаться на депозиті. Скоро пришлю за ними когось з уповноважених. Я виїжджаю з Новіграда вже сьогодні.

— Я також. Їду до Третогора, проконтролюю й тамтешній філіал. Потім повертаюся до себе, у Горс Велен.

— Що ж, іще раз дякую. Бувай, ґноме.

— Бувай, чародійко.

Інтерлюдія

Рівно через сто годин

від моменту отримання золота

в банку Джіанкарді в Новіграді

— Тобі сюди заходити заборонено, — сказав викидайло Тарп. — Ти добре про це знаєш. Відійди від сходів.

— А оце ти бачив, хаме? — Нікефор Муус трусонув і забряжчав пузатою сумкою. — Бачив ти в житті стільки золота відразу? Геть із дороги, бо пан сюди йде! Багатий пан! Відійди, селюче!

— Пусти його, Тарпе! — зсередини австерії виплив Феб Равенга. — Я не бажаю тут шуму, гості непокояться. А ти зважай. Раз ти вже мене ошукав, другого разу не буде. Краще тобі цього разу мати чим заплатити, Муус.

— Пане Муус! — Урядник відіпхнув Тарпа. — Пане! Дивися, кому говориш, корчмарю!