Розділ 8

— Якого князя?

— Довідаєшся. Їдь із нами.

Поїхали. Князь, пригадав собі Ґеральт, якийсь князь гостював у Равеліні інкогніто, як твердив Пратт. Справи складалися недобре. Контакти з князями рідко коли бували приємними. І майже ніколи не закінчувалися добре.

Далеко вони не поїхали. Тільки до пропахлої димом й блискаючої вогниками вікон корчми на перехресті. Увійшли до корчемної зали, майже порожньої, якщо не враховувати кількох купців, що сиділи за пізньою вечерею. Вхід до алькова стерегли двійко збройних у блакитних плащах, ідентичних за кольором та покроєм до тих, що носив ескорт Ґеральта. Усі увійшли всередину.

— Ваша княжа милосте…

— Вийдіть. А ти сідай, відьмаче.

Чоловік, який уже сидів за столом, носив такий самий плащ, як і його військо, тільки багатше гаптований. Обличчя приховував під каптуром. Не було потреби. Каганець на столі освітлював лише Ґеральта, загадковий князь ховався в тіні.

— Я бачив тебе на арені в Пратта, — сказав. — Дуже показне було видовище. Той підскок й удар згори, посилений усім тягарем тіла… Залізо, хоча був то простий прут, пройшло крізь череп дракона, як крізь масло. Думаю, якби то були, наприклад, бойова рогатина або спис, то й крізь кольчугу пройшли б, а може, навіть крізь лати… Як вважаєш?

— Ніч уже пізня. Я ніяк не вважаю, коли сон зморює.

Чоловік у тіні пирхнув.

— Тоді не крутитимемо. І перейдемо до справ. Ти мені потрібен. І так воно якось дивно складається, що я тобі потрібен також. Може, навіть більше. …Я принц Зандер, князь Кераку. Прагну непереможно стати Зандером Першим, королем Кераку. У цю мить, на мій жаль і на шкоду країні, королем Кераку залишається мій батько Белогун. Старий усе ще сповнений сили, може королювати, тьху-тьху, аби не зурочити, ще років двадцять. Я не маю ані часу, ані бажання чекати так довго. Та що там! Якби я й чекав, я навіть не впевнений, що спадкую: старий дурбецел у будь-яку мить може призначити іншого наступника трону, бо в нього є багата колекція потомків. А він збирається наплодити ще одного: на свято Ламмас заплановане королівське весілля з такими помпою та розкішшю, що ця країна може й не витримати. Він, скупець, який до вітру ходить у парк, щоби заощадити на емалі нічного горщика, віддає на шлюбний бенкет купу золота. Нищачи скарбницю. Я буду кращим королем. Уся проблема в тому, що я хочу бути ним тепер. Так швидко, як вдасться. І саме для цього ти мені й потрібен.

— Серед послуг, які я надаю, немає палацових переворотів. І немає царевбивства. А власне це, як розумію, князь і мав на увазі.

— Я хочу бути королем. Аби я зумів ним стати, мій батько мусить припинити ним бути. А мої брати мусять бути викреслені з наслідування.

— Царевбивство плюс братовбивство. Ні, ваша княжа милосте. Я мушу відмовити. На жаль.

— Неправда, — гарикнув із тіні принц. — Ти не жалієш. Іще ні. Але пожалієш, я обіцяю.

— Князеві варто було б узяти до уваги, що залякування мене смертю не співпадає з вашими цілями.

— А хто тут говорить про смерть? Я принц та князь, не вбивця. Я кажу про вибір. Або моя ласка, або неласка. Зробиш те, що я бажаю, і будеш утішатися моєю ласкою. А вона тобі, повір, зараз дуже потрібна. Тепер, коли чекають на тебе процес і вирок за фінансове крутійство. Кілька найближчих років ти проведеш, обіцяю, за веслом на галері. А ти, здається, думав, що вже викрутився? Що твою справу погашено, що відьма Нейд, яка задля примхи дозволяє тобі себе трахати, відізве звинувачення— і кінець усьому? Помиляєшся. Альберт Смулька, жупан з Ансегісу, дав зізнання. І це зізнання тебе топить.

— Це зізнання є фальшивим.

— Непросто буде це довести.

— Доводити треба провину. Не невинуватість.