Розділ 8

— Бо я й бачив. Принесено мені було їх та запропоновано в комплекті. Посередник, який представляв інтереси власника, — особа, що має бездоганну репутацію, — і який особисто мене знає, запевняв, що мечі отримано легально, що походять із розкопок у Фен Карні, старожитнього некрополя в Соддені. У Фен Карні вигребли вже безліч скарбів та артефактів, тож, по суті, не було підстав для оспорювання вірогідності того. Утім, я мав підозри. І мечі не купив. Ти слухаєш мене, відьмаче?

— Напружено. Чекаю на висновок. І на подробиці.

— Висновок наступний: дещо за дещо. Подробиці коштують. Інформація носить бирку з ціною.

— Ну, знаєш, — обурився Любисток. — Я до тебе по старій дружбі з товаришем у біді…

— Справа— то справа, — перервав його Пираль Пратт. — Я сказав, що інформація, яку я знаю, має свою ціну. Якщо ти хочеш довідатися щось про долю мечів, відьмаче з Рівії, то мусиш заплатити.

— Яка ціна на бирці?

Пратт витягнув з-під одежі велику золоту монету й вручив її огроґному. Той без помітного зусилля зламав її в пальцях, наче то було печиво. Ґеральт хитнув головою.

— Банальність на рівні ярмаркового фіглярства, — процідив. — Ти віддаси мені половину монети, а хтось колись, може, навіть через кілька років, з’явиться з іншою половиною та зажадає, аби я виконав його прохання. Яке я муситиму виконати безумовно. Нічого не вийде. Якщо це мала бути ціна, то торгівлі не буде. Сausa finita. Ходімо, Любистку.

— Ти не бажаєш отримати мечі?

— Не настільки.

— Я те підозрював. Але спробувати було треба. Я зроблю тобі іншу пропозицію. Цього разу таку, від якої не можна відмовитися.

— Ходімо, Любистку.

— Ти вийдеш в інші двері,— Пратт указав рухом голови. — Оті. Перед тим роздягнувшись. До кальсонів.

Ґеральтові здалося, що він панує над обличчям. Але, мабуть, він помилявся, бо огроґном раптом заричав застережно й підступив до нього, піднімаючи лапи й смердячи за двох.

— То якісь кпини, — голосно заявив Любисток, поряд із відьмаком, як завжди, зухвалий та нахабний. — Ти над нами насміхаєшся, Пиралю. Тому ми зараз попрощаємося та підемо. Причому через ті самі двері, крізь які увійшли. Не забувай, хто я такий! Я пішов!

— Не думаю, — покрутив головою Пираль Пратт. — Те, що ти не дуже мудрий, то ми вже колись встановили. Але для того, аби вийти зараз, ти мудрий достатньо.

Аби підкреслити вагу слів шефа, огроґном показав їм стиснутий кулак. Розміром із кавун. Ґеральт мовчав. Уже певний час він приглядався до гіганта, видивляючись на ньому вразливе місце для копняка. Бо схоже було, що без копняка не обійтися.

— Ну, добре. — Пратт жестом заспокоїв охоронця. — Я трохи поступлюся, викажу добру волю та прагнення компромісу. Тут сьогодні зібралася вся еліта промисловості, торгівлі та фінансів, політики, шляхта, духовенство, навіть один князь інкогніто. Я обіцяв їм спектакль, якого вони ще не бачили, а відьмака в кальсонах вони не бачили напевно. Але нехай, я поступлюся трохи: вийдеш голим до поясу. Навзаєм ти отримаєш обіцяну інформацію, причому відразу. А крім того, як бонус…

Пираль Пратт підняв зі столу аркушик паперу.

— Як бонус— двісті новіградських крон. На відьмачий пенсійний рахунок. Прошу, чек на пред’явника, на банк Джіанкарді, з інкасацією в будь-якій із їхніх філій. Як тобі?