Розділ «Частина 3 Квеббін»

Оскільки в ресторані мотелю майже нікого не було, Дарлін повернулася з замовленням майже відразу. У Джонсі виникла ідея перевірити, чи зможе він керувати своїми губами доволі довго, щоб вимовити щось образливе (наприклад: «Дарлін, чи можна вкусити твою зачіску?»), але він усе ж таки вирішив цього не робити.

Вона поставила на стіл тарілку, поглянула з сумнівом і пішла. Сірий, дивлячись на яскраво-жовту гірку омлету і темні смужки бекону (не просто дуже просмаженого, а майже обвугленого, у найкращих традиціях «Дайзартс») очима Джонсі, відчував не менший сумнів.

«Ну ж бо, налітай, — сказав Джонсі. Він стояв біля вікна, тішачись і з цікавістю спостерігаючи, як розгортаються події. Чи можуть яйця і бекон вбити Сірого? Навряд чи, зате, можливо, тварюка хоча б заробить нетравлення шлунка. «Давай, Сірий , їж. Bon , курво, appйtit ».

Сірий знайшов у пам’яті Джонсі, як правильно користуватися столовими приборами, потім на зубцях виделки підняв крихітний шматочок омлету і поклав його до рота Джонсі.

А далі була сцена дивовижна і сміховинна. Сірий жадібно проковтнув усе величезними шматками, зупиняючись тільки для того, щоб умочити млинці в псевдокленовий сироп. Йому сподобалося все, але найбільше бекон.

«М’ясо! — почув Джонсі радісний крик — таким голосом розмовляло чудовисько в одному з фільмів жахів тридцятих років. — М’ясо! М’ясо! Смак м’яса!»

Кумедно… Утім, можливо, це не так уже й кумедно, швидше навіть моторошно. Крик новонародженого вампіра.

Сірий роззирнувся, аби переконатися, що за ним ніхто не спостерігає (увага патрульного тепер була цілком поглинена великим шматком пирога з вишнями), узяв тарілку і вилизав жир широкими рухами язика Джонсі. Закінчив він трапезу злизуванням липкого сиропу з кінчиків пальців.

Повернулася Дарлін, підлила кави, подивилася на порожні тарілки.

— Непогано. Золота зірочка за чистоту, — усміхнулася вона. — Що-небудь іще?

— Ще бекону, — сказав Сірий і, пошукавши в пам’яті Джонсі потрібний термін, додав: — Подвійну порцію.

«Бодай ти вдавився», — подумав Джонсі, але без особливої надії.

— Піду підкину дров у грубку, — сказала Дарлін. Сірий цього коментаря не зрозумів і навіть не спробував знайти його значення в пам’яті Джонсі. Висипавши два пакети цукру в каву, він роззирнувся навколо, чи не дивиться хто, і висипав третій пакетик собі до рота. Очі Джонсі прикрилися на секунду, поки Сірий віддавався насолоді.

«Ти можеш отримувати це в будь-який час», — сказав Джонсі крізь зачинені двері. Тепер він дізнався, як почувався диявол, коли завів Ісуса на гору і спокушав його всіма царствами на світі. Ні добре, ні якось особливо погано, просто робив свою роботу, продавав крам.

Ось тільки… Це дійсно було приємно. Тому що він усе-таки дістав Сірого, пробився до його свідомості. Не сказати щоб спричинив страждання, але принаймні роздражнив. Змусив пітніти маленькими кривавими крапельками бажання.

«Здавайся, — вмовляв Джонсі. — Ставай одним із нас. Мої почуття можна досліджувати роками. Вони ще доволі гострі, адже мені немає й сорока».

Сірий не відповів. Він знов озирнувся, вилив штучний кленовий сироп у каву, випив, гучно прицмокуючи, і став нетерпляче чекати на офіціантку з другою порцією бекону. Джонсі зітхнув. Усе одно що розмовляти з правовірним мусульманином, котрий якимось чином потрапив на ульотну вечірку в Лас-Веґасі.

У дальшому кінці ресторану над аркою висіла табличка: «НІЧЛІГ ДЛЯ ВОДІЇВ ДУШ». У короткому проході, що починався за нею, були розташовані телефони-автомати. Там стояло кілька водіїв, які, напевне, пояснювали своїм дружинам і начальству, що не встигнуть повернутися вчасно, бо застрягли через снігову бурю в Мейні, сидять у мотелі «Дайзартс» (відомому обізнаним людям як «Дайпердз», подумав Джонсі) на південь від Деррі, де й стирчатимуть у найкращому разі до завтрашнього полудня.

Джонсі відвернувся від вікна з видом на мотель і подивився на стіл, уже майже повністю заставлений його старими улюбленими дрібницями. Був там і телефон, блакитний «Трімлайн». Чи вдасться зателефонувати по ньому Генрі? Хоч живий іще Генрі? Джонсі вважав, що живий, бо якби Генрі помер, то він би відчув його відхід — можливо, тіні в кабінеті стали б іще густішими. «Елвіс залишив будівлю, — нерідко говорив Бобер, коли знаходив знайоме ім’я в некрологах. — От же ж паскудство». Джонсі не вірив, що Генрі вже залишив будівлю. І цілком імовірно, що Генрі ще себе покаже.

Другу порцію бекону Сірий проковтнув, не вдавившись, але, коли шлунок раптом звело, тривожно закричав: