Розділ «Частина 3 Квеббін»

«Ще дещо, і я вас відпускаю! — гримить він. — Я не стану просити вас не кидати в повітря академічні шапочки наприкінці церемонії. Багаторічний досвід підказує мені, що це марно…»

Регіт, схвальні крики, оплески.

«…Але я прошу: ПОТІМ ЗБЕРІТЬ ЇХ І ЗДАЙТЕ, АБО З ВАС СТЯГНУТЬ ЇХНЮ ВАРТІСТЬ!»

Невдоволений гомін, свист, непристойні звуки. Найголосніше старається Бобер Кларендон.

Містер Траск востаннє обводить їх уважним поглядом.

«Юнаки й дівчата, випускники 1982 року, гадаю, я можу це сказати від імені всього викладацького складу: я пишаюся вами. На цьому репетицію закінчено, і…»

Закінчення звернення потонуло в загальних радощах, навіть динаміки не допомогли. Червоні ворони зриваються з місць крикливою нейлоновою зграєю і розлітаються. Завтра опівдні вони відлетять остаточно, і, хоч три ворони, які, сміючись і штовхаючись, пробираються до стоянки, де Генрі залишив машину, ще цього не розуміють, до закінчення дитячого етапу їхньої дружби лишаються лічені години. Вони не розуміють цього, і це, мабуть, на краще.

Джонсі здирає шапочку Генрі, напинає поверх своєї й кидається до стоянки.

— Ах ти засранцю, ану віддай! — репетує Генрі й хапає шапочку Бобра. Той кудкудакає по-курячому і зі сміхом мчить за ним. Так утрьох вони вибігають із поля і прямують за трибуни, червоні мантії здіймаються на вітрі і лопотять над джинсами. У Джонсі на голові дві шапочки, їхні китиці смикаються в різні боки, на Генрі одна (завелика, сидить на вухах), а Бобер біжить із непокритою головою — довге чорне волосся має, з рота стирчить зубочистка.

Джонсі на ходу обертається, під’юджує Генрі («давай, містере Баскетбол, що ти біжиш, як дівчисько») і мало не врізається в Піта, який тиняється біля північного входу на стоянку й роздивляється «ЖИТТЯ ДЕРРІ», засклену дошку оголошень. Піт, який цього року нічого не закінчує, крім чергового класу, хапає Джонсі, заламує його назад, як хлопець, що танцює танго з якоюсь красунею, і цілує його просто в губи. Обидві шапочки злітають із голови Джонсі, і він скрикує від подиву.

— Педик! — волає Джонсі, люто витираючи рот… але потім починає сміятися. Піт — це щось. Він може тижнями ходити тихий-тихий, а потім як видасть який-небудь фортель ні в тин ні в ворота. Зазвичай фортель бував після пари банок пива, але не сьогодні.

— Мені давно хотілося це зробити, Ґаріелло, — з придихом вимовляє Піт. — Тепер ти знаєш, що коїться в мене на серці.

— Педику довбаний! Якщо в мене від тебе сіфак буде, я тебе приб’ю!

Підбігає Генрі, підіймає свою шапочку з трави і лупцює нею Джонсі.

— Бачиш, на ній плями від трави? — каже Генрі. — Якщо мене змусять за неї платити, ти від мене дочекаєшся не тільки поцілунків, Ґаріелло.

— Не давай обіцянок, яких не можеш виконати, мудило, — кидає у відповідь Джонсі.

— Прекрасна Ґаріелла, — урочистим тоном вимовляє Генрі.

Підбігає змилений Бобер, він важко дихає, але зубочистку з рота не випускає. Він бере шапочку Джонсі, заглядає в неї і каже:

— Тут пляма сперми. Точно вона, я в себе на простирадлі таких повно бачив, так що знаю, як це виглядає.

Він набирає повні груди повітря і кричить випускникам у червоних мантіях: