Розділ «Частина 3 Квеббін»

Курц підкинув у повітря колоду карт. Божевільний крижаний вітер, який дув крізь відчинені двері, безладно розметав карти на всі боки, і лиш одна приземлилася прямо в кашкет, але це був виновий туз.

Сірий тримав меню й вивчав список страв: м’ясний рулет, різаний буряк, смажене курча, шоколадне суфле — з цікавістю, але майже нічого не розуміючи. Джонсі зрозумів: річ не тільки в тому, що він не знав, які на смак ці страви, Сірий узагалі не знав, що таке той смак . Та й звідки йому? Якщо розібратися, Сірий — це не що інше як гриб із високим IQ.

Підійшла офіціантка з нерухомою скелею попелясто-русявого волосся на голові. На її значних розмірів грудях губився значок: «ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО «ДАЙЗАРТС», Я ВАША ОФІЦІАНТКА ДАРЛІН».

— Привіт, дорогенький, що будемо їсти?

— Будь ласка, яєчню і бекон. Тільки щоб він був добре просмажений, не дуже соковитий.

— Тост?

— Краще мильце.

Вона підняла брови і подивилася на нього поверх блокнота. За спиною в неї, біля стійки, патрульний їв якийсь бутерброд, з якого падали крихти, і балакав із кухарем.

— Пробачте, я хотів сказати — милиці.

Брови піднялися ще вище. Її запитання було очевидним, горіло на передньому краєчку її мозку, як неоновий знак у вітрині магазину: цей хлопець заїкуватий чи знущається?

Джонсі, який із посмішкою спостерігав за цією сценою зі свого вікна, пом’якшав.

— Млинці , — сказав Сірий.

— Ага, я вже зрозуміла. Кави до них?

— Так, будь ласка.

Вона закрила блокнот і пішла. Сірий одразу ж повернувся до замкнених дверей кабінету Джонсі, охоплений черговим нападом гніву.

«Як ти це зробив? — запитав він. — Як ти міг це зробити звідти?»

І Сірий із серцем штурхнув ногою двері. Але він був не тільки злий, зрозумів Джонсі. Він був наляканий. Тому що, коли Джонсі міг втручатись у його дії, весь план опинявся під загрозою.

«Не знаю, — відповів Джонсі, і за великим рахунком це було правдою. — Але не переймайся. Краще поснідай, і смачного. Я просто тебе трохи розіграв».

«Навіщо? — Сірий усе ще кипів від гніву. Усе ще пив із джерела емоцій Джонсі. І йому це подобалося, від чого він лютився ще більше. — Навіщо ти це влаштував?»

«Вважай, що це розплата за те, що ти намагався мене тут підсмажити, поки я спав», — відповів Джонсі.