Розділ «Частина 3 Квеббін»

Джоселін смикнула автоматом. Унизу сходів чоловічий голос вимовив:

- Іди, блядь, нагору. І не змушуй мене повторювати.

Першим повз Джоселін ступив високий і дуже чорний чоловік з глибокими подряпинами на щоці й на шиї. В обох подряпинах кишів Ріплі, складки на лобі теж були забиті рослинністю. Фредді знав це обличчя, але не знав імені. Старий, звичайно, знав усе. Фредді припускав, що Курц пам’ятав імена всіх людей, якими будь-коли командував, і живих, і вже мертвих.

— Кембрі! — вигукнув Курц, і очі його засяяли ще яскравіше. Він кинув карти до кашкета, підійшов до Кембрі, ніби хотів потиснути йому руку, але в останню секунду передумав і замість цього віддав честь. Джин Кембрі не відповів на привітання. Він здавався пригніченим і розгубленим. — Ласкаво просимо до Американської Ліги Справедливості[172].

— Його впіймали, коли він бігав по лісі з в’язнями, яких повинен був вартувати, — повідомила Джоселін Макевой. На обличчі її не здригнувся жоден мускул, але голос видавав зневагу.

— Ну то й що? — запитав Кембрі й подивився на Курца. — Ти все одно збирався мене вбити. Вбити всіх нас. І можеш не обманювати, я читаю це у твоїх думках.

Курц і бровою не повів. Він потер руки й приязно усміхнувся до Кембрі.

— Якщо постараєшся для мене, я, можливо, зміню рішення. Серцям трапляється розбиватись, а рішенням змінюватись, хвала Господу. Хто ще в тебе є для мене, Джосс?

На другу фігуру Фредді вирячився з подивом. І з задоволенням. На його скромну думку, Ріплі не міг знайти кращого прихистку. Цього сучого сина ніхто не любив.

— Сер… бос… я не знаю, навіщо мене сюди привели… Я чесно переслідував в’язнів, коли ця… ця… вибачте, але я повинен це сказати: коли ця настирлива курва витягла мене з зони проведення операції і…

— Він біг з ними, — з нудьгою вимовила Макевой. — Біг з ними, заражений по саму сраку.

— Брехня! — вигукнув чоловік у дверях. — Брехня та й годі! Я абсолютно чистий! На сто відсотків…

Макевой зірвала з нього вовняну в’язану шапочку. Поріділе світле волосся стало набагато густішим і набуло червонуватого відтінку.

— Я можу пояснити, сер, — сказав Арчі Перлмуттер. Голос його затремтів. — Я… розумієте… — Він зовсім знітився й замовк.

Курц прямо весь світився від задоволення, але знову начепив респіратор — вони вже всі були в масках, — і той надав його привітній усмішці доволі загрозливого вигляду, виразу педофіла, який кличе до себе на тортик маленького хлопчика.

— Усе буде гаразд, Перлі, — обнадійливо вимовив Курц. — Ми просто покатаємось, от і все. Нам потрібно декого знайти. Ти знаєш цю людину.

— Овен Андергілл, — прошепотів Перлмуттер.

— Так, салаго. — Курц кивнув і повернувся до Джоселін. — Принеси цьому солдатові його планшетку, Макевой. Я впевнений, йому покращає, тільки-но він візьме до рук свою цяцьку. Потім повертайся до полювання. Бачу, бачу, тобі кортить продовжити.

— Так, босе.

— Тільки спочатку дивись — цього трюку я навчився в Канзасі.