Розділ «Частина 3 Квеббін»

«Свята срака», — сказав Овен, давлячись сміхом.

«Що? Що трапилось?»

«Оце так… Майже як на летючому килимі. Господи, ну в тебе й сила».

«Гадаєш, я сильний? Ти ще не бачив Джонсі».

Овен зупинив снігохід під невеликим пагорбом. За ним було шосе, не кажучи вже про Берні, Дейну, Томмі й Смітті, які сиділи у своєму «Хемві» нагорі південного в’їзду, поїдаючи сир і крекери з імпровізованої таці. Генрі й Овен не хвилювалися, що їх виявлять, бо четверо молодих людей у «Хемві» не були заражені байрусом і не здогадувалися, що за ними стежать.

«Готовий?» — запитав Генрі.

«Мабуть. — Сторонній у голові Генрі, який був спокійним, як той удав, коли в них стріляли Курц і компанія, занервував. — Бери-но ти справу у свої руки, Генрі. Я в цій операції всього лише група підтримки».

«Поїхали».

Далі Генрі діяв інстинктивно. Він не навіяв людям у «Хамві» образи смерті й руйнувань, а просто видав себе за Курца. Для цього він скористався як енергією Овена Андергілла — набагато потужнішою, ніж його власна, — так і його вельми яскравими спогадами про командира-упиря. Сам процес приніс Генрі невимовне задоволення. І ще — полегшення. Одна річ — ворушити чужими очима, зовсім інша — отримати повну владу. А ще до тих солдатів не дістався байрус, і вони могли виявитися несприйнятливими до зовнішнього впливу. Дякувати Богові, що це не так.

«За пагорбом на схід від вас стоїть «Сно-Кет», салаги, — сказав Курц. — Мені потрібно, щоб ви доправили його назад на базу. Будьте ласкаві зробити це негайно. Без питань, без коментарів. Виконувати. Салон там здасться вам затісним порівняно з тим, де ви зараз перебуваєте, але, я гадаю, ви всі туди втулитесь, хвала Ісусу. Тепер ворушіть копитами, Господь любить вас».

Генрі побачив, як вони зі спокійними, порожніми обличчями виходять із машини, і сам зібрався був виходити, але побачив, що Овен сидить нерухомо, широко розплющивши очі, й ворушить губами, повторюючи: «Ворушіть копитами, Господь любить вас».

«Овене! Ходімо!»

Овен здригнувся, подивився на нього, потім іще раз, тоді кивнув і вискочив за запону, який звисала на бік «Сно-Кета».

Генрі спіткнувся, впав на коліна, підвівся і втомлено вдивився в заметену снігом темряву. Іти зовсім недалеко, але він сумнівався, що в таку заметіль йому вистачить сил подолати і двадцять футів[170], не кажучи вже про сто п’ятдесят ярдів[171]. «Та рухався вперед Яйцеголов, — подумав він, а потім: — Я це зробив. Ну звісно, ось вам відповідь. Я віддав себе всього, і тепер я в пеклі. Яйцеголов у п…»

Рука Овена обійняла його… але це щось більше, ніж просто рука. Він передавав Генрі свою силу.

«Дяк…»

«Подякуєш потім. І виспишся теж потім. А поки що дивись-стережись».

Та зараз особливо стерегтися було нічого. Поблизу були лише Берні, Дейна, Томмі й Смітті — ланцюжок мовчазних сомнамбул у комбінезонах і куртках, які брели крізь сніг. Вони крокували по Свонні-Понд-роуд на схід, тоді як Овен і Генрі пробиралися на захід, до покинутого «Хамві». Сир і крекери теж були покинуті, зрозумів Генрі, і в його животі забуркотіло.

Потім прямо перед ними з темряви проступив «Хамві». Вони поїдуть на ньому звідси, спочатку не вмикаючи фар і на невеликій швидкості, потихеньку, обминувши жовті вогні на початку в’їзду, і, якщо пощастить, хлопці, які охороняють спрямований на північ в’їзд, і не знатимуть, що вони проскочили повз них.

«Якщо вони нас помітять, ми зможемо змусити їх забути про це? — запитав Овен. — Влаштувати їм… Ну, не знаю… Влаштувати їм амнезію».