Розділ «Частина 3 Квеббін»

Відчувши, як його трусить Овен, Генрі насилу прокинувся. Здається, заснув секунду тому, але відчуття було таке, ніби руки й ноги занурили в цемент.

— Генрі.

— Я тут.

Ліва нога свербіла. У роті свербіло ще більше. Клятий байрус уже ріс і на губах. Генрі витер його вказівним пальцем і здивувався, наскільки легко той відвалився. Як засохла кров.

— Слухай. І дивись. Ти можеш подивитись?

Генрі подивився на темну дорогу, над якою метався примарний сніг, — Овен зупинив «Сно-Кет» і вимкнув фари. З темряви долинали віддалені голоси в голові — такий собі аудіовідповідник похідного багаття, який уночі видно дуже здалеку. Генрі попрямував до них. Розмовляли четверо, молоді люди, всі рядові… рядові…

— «Синьої групи», — прошепотів Овен. — Цього разу ми натрапили на «Синю групу».

Четверо молодиків, рядові «Синьої групи», намагаються не боятися… намагаються бути крутими… голоси уночі… вогник голосів уночі…

Генрі виявив, що може щось роздивитись у світлі цього вогника, хоч і непевно: сніг, зрозуміло, і кілька жовтих ліхтарів, які освітлюють похилий виїзд на шосе. Ще у світлі приладів на панелі можна було розгледіти кришку від коробки піци. Її перетворили на тацю. На ній лежали крекери, кілька шматків сиру та швейцарський армійський ніж. Ніж належав хлопцеві на ім’я Смітті, і вони по черзі нарізали ним сир. Що довше Генрі вдивлявся, то краще бачив. Приблизно так очі звикають до темряви, тільки набагато глибше: побачене ним мало моторошну, запаморочливу глибину, ніби тривимірний фізичний світ разом зробився чотири- або навіть п’ятивимірним. Неважко було зрозуміти, чому так здавалося: він дивився відразу чотирма парами очей. Усі вони тулилися одне до одного в кабіні…

«“Хамві”[169]! — зраділо вигукнув Овен. — Це ж, курва, “Хамві”, Генрі! Та ще перероблений для снігу! Можу посперечатися на що завгодно, це він!»

Молоді люди сиділи пліч-о-пліч, так, але на чотирьох різних місцях, дивлячись на світ із чотирьох різних точок, і мали зір різної гостроти, від орлиної чіткості (Дейна з Мейбрука, штат Нью-Йорк) до досить посереднього. Але розум Генрі обробляв усе це так, ніби перетворював окремі знімки на кінострічці в рухому картинку. Та це не було схоже на кіно, навіть на 3D-зображення. Це був зовсім новий спосіб бачення, який міг породити новий спосіб мислення.

«Якщо це лайно пошириться, — з жахом, але й у захваті подумав Генрі, — якщо воно пошириться…»

Овен штовхнув його ліктем у бік.

— Можливо, іншим разом свій семінар проведеш? — невдоволено промовив він. — Дивись через дорогу.

Генрі подивився, задіявши свій новий почетверений зір, і запізніло зрозумів, що не лише подивився; він повернув їхні очні яблука, щоб побачити дальший кінець шосе. Де він побачив нові миготливі вогники в темряві.

— Блокпост, — пробурмотів Овен. — Курц так перестраховується. Обидва виходи перекриті, без дозволу ніякого руху на шосе. Я хочу «Хамві», для такої погоди кращої машини не знайти, але так, щоб не потривожити хлопців з того боку. Ми зможемо це зробити?

Генрі знову поекспериментував із їхніми очима, поворушив ними й виявив, що, коли вони не дивляться всі на один предмет, божественний чотири-або п’ятивимірний зір випаровується, залишаючи його з нудотною розрізненою перспективою, яку його свідомість не здатна обробити. Але він керував ними. Усього лиш їхніми очима, та все ж.

«Гадаю, зможемо, якщо будемо діяти разом, — відповів Генрі. — Присувайся ближче, і годі вже розмовляти вголос. Заходь у мою голову. Підключайся».

Раптово голова Генрі наповнилася новим вмістом. Зір його знову прояснився, але цього разу перспектива не була такою глибокою. Тепер замість чотирьох пар очей у нього були лише дві: власні й Овена.

Овен увімкнув першу швидкість і з вимкненими фарами повільно поїхав уперед. Тихе гарчання двигуна було приховане безперервним виттям вітру, і в міру того, як відстань між «Сно-Кетом» і «Хамві» скорочувалась, Генрі відчував, що його зв’язок із розумами чотирьох військових посилюється.