Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

— Не знають?

— Висловлюсь інакше, — сказав Курц. — Їхня поведінка не дає приводу припускати, що їм про це відомо. Так улаштовує?

Овен знизав плечима.

— За легендою, — продовжив Курц, — затриманих відправляють до спеціального надсекретного медичного закладу, щось на зразок Зони 51[121], де їх обстежують і, якщо є необхідність, залишають на тривале лікування. Це буде остання офіційна заява про них — якщо все піде за планом, — але наступні два роки час від часу буде просочуватись інформація про заразу, яка розповзається всупереч зусиллям найкращих медиків… про божевілля… про жахливі фізичні зміни, про які краще взагалі не розповідати… про смерті як визволення. Громадськість замість того, щоб обурюватися, зітхне з полегшенням.

— У той час як насправді…?

Він хотів почути, як Курц скаже це, але помилився. Тут жучків не було (хіба що між вухами Курца), але бос завжди був насторожі. Він підняв руку, зобразив пальцями пістолет і тричі зігнув великий палець. При цьому він не відривав очей від Овена. «Очі крокодила», — подумав Овен, а вголос запитав:

— Що, всіх? Тих, у кого немає Ріплі, разом з тими, у кого є? А що буде з нами? Солдатами, які теж здорові?

— Хлопцям, які здорові зараз, боятися нічого, — відповів Курц. — Ріплі підхопили тільки легковажні. Є там одна… одна дівчинка років чотирьох, гарненька, як чортеня. Дивишся на неї й так і чекаєш, що вона от-от кинеться танцювати прямо посеред сараю і заспіває «На літаку “Льодяник”»[122].

Курц щиро вважав, що вдало пожартував, і, можливо, у його словах була частка дотепності, але Овена накрила хвиля жаху. «Чотирирічна дівчинка, — подумав він. — Та що ж це таке?»

— Гарненька. І небезпечна, — промовляв Курц. — Ріплі росте на одному зап’ясті, видно під лінією волосся і в кутику одного ока. Найпоширеніші місця. Коротше кажучи, один солдат дав їй цукерку, ніби якійсь голодній косовській дитинці, і вона поцілувала його. Дуже мила картинка, так і проситься на фото, от тільки тепер у нього на щоці червоний відбиток губ, і це зовсім не помада. — Курц скривився. — Він, коли голився, порізався. Маленька ранка, яку майже й не видно навіть, але цього виявилося досить. Схоже відбувається і з іншими. Правила не змінюються, Овене. Необачність убиває. Якийсь час може щастити, але кінець завжди один. Необачність убиває. Але радий повідомити, що більшість наших хлопців переживуть цей рейвах. Нам, звичайно, доведеться до кінця життя проходити планові медичні перевірки, не кажучи вже про раптові перевірки, але в цьому є й позитивний бік: якщо в когось з’явиться якийсь рак у дупі, його відловлять іще на ранній стадії.

— А цивільні, ті, які чисті? Що буде з ними?

Курц перехилився вперед із якнайбезпосереднішим, якнайпереконливішим щирим виглядом. Кожен, хто бачив його таким, мав миттю відчути себе задоволеним, що йому пощастило споглядати Курца без маски («Дві третини Паттона, одна третина Распутіна, додати води, розмішати й подавати»). Раніше з Овеном це спрацьовувало, але не зараз. Распутін не був маскою, а оцей вираз — був.

Хоча навіть зараз — і це найстрашніше — він не був до кінця впевнений.

— Овене, Овене, Овене! Увімкни мозок, розумний мозок, яким наділив тебе Господь. Ми можемо вести спостереження самі за собою, не викликаючи підозр і не провокуючи всесвітньої паніки, хоча паніки і так буде більш ніж досить після того, як наш обраний з мінімальною перевагою президент уб’є коня пуку. З трьома сотнями цивільних ми не зможемо цього зробити. Навіть якщо ми відправимо їх до Нью-Мексико й поселимо в якомусь закритому селі років на п’ятдесят-сімдесят за рахунок платників податків. А якщо хоч один із них утече? А якщо — і, я гадаю, наші розумники цього побоюються найбільше, — якщо з часом Ріплі мутує? Замість того щоб відмерти, перетвориться на щось іще заразніше і набагато стійкіше до довкілля, яке вбиває його тут, у Мейні? Якщо Ріплі розумний, він небезпечний. А навіть якщо й ні… а раптом він слугує сірим чоловічкам таким собі маяком, міжпланетним дорожнім знаком, який указує на наш світ: ням-ням, приходьте, беріть, тут водиться смакота… і її багато.

— Кажете, краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати?

Курц, сяючи лицем, відкинувся на спинку стільця.

— Саме так! Сказав — як зав’язав!

«Може, й зав’язав, — подумав Овен, — тільки поза тим вузлом лишилося ще чимало такого, про що ми не говоримо. Ми думаємо тільки про себе. Ми, якщо треба, нещадні, але навіть Курц дбає про своїх салаг. А цивільні — це всього лише цивільні. Якщо потрібно їх палити, хто про них стане замислюватися?»

— Якщо ти сумніваєшся, що Бог є і що Він хоча б частину свого часу проводить у турботах про старих добрих гомо сапієнс, подивись, як усе відбувалося, — запропонував Курц. — Спочатку з’явилися вогні в небі і були відразу помічені. Одне з повідомлень надійшло від самого Реджинальда Ґосселіна. Потім з’явилися сірі чоловічки, причому саме в ту єдину пору в році, коли в цих забутих Богом лісах бувають люди . Двоє людей бачили, як корабель опускається.

— Збіг.