Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Генрі стояв біля огорожі (не торкаючись дроту — він бачив, що відбувається, якщо до нього торкнутись) і чекав, поки Андергілл — так, так його звали — вийде з, певно, командного пункту. Але коли двері відчинилися, з них вивалився один з інших хлопців, які квапливо ввійшли туди раніше. Спустившись драбинкою, він кинувся бігти. Просте, відкрите обличчя цього хлопця (обличчя менеджера середньої ланки, як здалося Генрі) тепер було перекошене від жаху. Він кілька разів мало не впав, перш ніж знову перейшов на крок. Генрі провів його уважним поглядом.

Менеджер середньої ланки зумів утриматися на ногах, але на півдорозі до кількох вантажівок із причепами ноги вилетіли з-під нього, і він гепнувся на дупу. Планшетка ковзнула снігом далі, немов якісь санчата для гномиків.

Генрі підняв руки і щосили зааплодував. За такого шуму моторів плеск почути було мало реально, тому він підніс долоні до рота і закричав:

— Чудово, лошаро! Перегляньмо повтор!

Менеджер середньої ланки підвівся, не дивлячись на нього, підхопив планшетку і побіг далі, до двох вантажівок.

Ярдів за двадцять[118] від Генрі біля огорожі стояв гурт із восьми-дев’яти осіб. Один з них, огрядний хлопець у помаранчевому пуховику, який робив його схожим на Колобка Піллсбері[119], підійшов до Генрі.

— Не роби цього, приятелю. — Знизивши голос, він додав: — Вони застрелили мого шваґра.

Так. Генрі побачив це в його голові. Шваґер огрядного хлопця, так само огрядний, говорить про свого адвоката, про свої права, про роботу в якійсь інвестиційній компанії в Бостоні. Військові кивають, кажуть, що це тимчасовий захід, що ситуація нормалізується, що до світанку все з’ясується, при цьому не перестаючи підштовхувати двох товстих мисливців до сараю, де вже міститься непоганий вилов; а потім шваґер несподівано виривається, біжить до автопарку, а тоді бац-бац — і все.

Генрі перервав товстуна, який зі щирим виразом на блідому обличчі переказував цю історію у світлі свіжовстановлених ліхтарів:

— Як гадаєте, що вони зроблять з усіма нами?

Товстун здивовано подивився на Генрі і відійшов на крок, ніби вирішив, що Генрі може бути заразним. Що доволі смішно, коли вдуматися, тому що вони всі тут були заразні, або, в усякому разі, ця фінансована урядом група зачистки вважала їх такими, і все одно кінець на них чекає один.

— Ви це серйозно? — пробелькотів товстун, потім додав майже поблажливо: — Ми все ж таки в Америці перебуваємо.

— Справді? З вами тут поводяться виключно згідно з законом?

— Вони просто… Я впевнений, що вони просто… — Генрі з цікавістю чекав на продовження, але його не було. — Це ж був постріл, так? — запитав товстун. — І, здається, я чув крик.

Із двох поставлених поряд трейлерів вибігли двоє з ношами. Слідом за ними, не приховуючи небажання, вийшов менеджер середньої ланки, планшетка знову надійно сиділа в нього під пахвою.

— Схоже, тут ви праві.

Генрі і товстун мовчки провели поглядом людей з носилками, які збігали сходинками «Віннебаґо». Коли містер Менеджер середньої ланки був найближче до огорожі, Генрі гукнув йому:

— Як справи, лошаро? Чим розважаєшся?

Товстун здригнувся. Хлопець із планшеткою кинув на Генрі суворий погляд і поплентався до «Віннебаґо».

— Це просто… просто якась непередбачена ситуація, — пробелькотів товстун. — Я впевнений, до ранку все налагодиться.