Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Мелроуз невпевнено всміхнувся у відповідь, посмішка Перлмуттера була менш стриманою. Він нарешті розкусив Курца: бос був екзистенційним фанатиком… і треба сподіватися, що це на краще. Гуманітарна освіта не обіцяла карколомної військової кар’єри, але давала свої переваги. Наприклад, уміння будувати фрази.

- Єдине, що я наказав лейтенантові Джонсону, — ой, ніяких звань, я хотів сказати, моєму доброму другові Фредді Джонсону, — це щоб він помолився перед їжею. Ви молитесь, хлопці?

Мелроуз кивнув, так само невпевнено, як усміхався, Перлмуттер кивнув поблажливо. Він не сумнівався, що, як і ім’я, постійно підкреслювана побожність Курца була позою.

Курц гойдався, щасливо дивлячись на двох чоловіків, під ногами яких розтікалися калюжки талого снігу.

— Найкращі молитви — дитячі, — зауважив він. — Простота, розумієте? «Бог великий, Бог хороший, Він нам їжі дасть і грошей». Хіба це не просто? Хіба не красиво?

— Так, н… — почав Перлі.

— Заткни їбальник, тварюко, — щасливо вимовив Курц, продовжуючи гойдатися. Пістолет так само теліпався на кінці ременя. Курц перевів погляд із Перлі на Мелроуза. — А що ти думаєш, хлопчику? Це прекрасна маленька молитва чи прекрасна маленька молитва?

— Так, с…

— Або Аллах акбар, як кажуть наші арабські друзі. «Немає іншого Бога, крім Бога». Що може бути простіше? Це просто в яблучко, якщо ви розумієте, про що я.

Вони не відповіли. Курц став гойдатися швидше, пістолет почав теліпатися швидше теж, а Перлмуттеру стало дещо моторошно на душі, як раніше, коли прибув Андергілл і трохи охолодив Курца. Можливо, це теж частина вистави, але…

— Або Мойсей біля палаючого куща! — раптом вигукнув Курц. Його вузьке кінське обличчя освітилося навіженою посмішкою. — «З ким я розмовляю?» — питає Мойсей, а Господь йому в лоб: «Я Той, що Я є, і нічого більше, ха-ха-ха». Який він жартівник, цей Господь, так, містере Мелроуз? Ви дійсно назвали наших шпигунів з інших світів космічними ніґерами?

У Мелроуза від подиву відвисла щелепа.

— Відповідай, салаго.

— Сер, я…

— Ще раз назвете мене сером, коли група на завданні, містере Мелроузе, і наступні два свої дні народження будете святкувати в карцері, зрозуміло? Уловлюєш, куди вітер віє?

— Так, босе.

Мелроуз став струнко. Обличчя біле мов крейда, тільки на щоках червоні плями від холоду, акуратно розрізані навпіл тасьмами респіратора.

— Отже, ти називав чи не називав наших гостей космічними ніґерами?

— Сер, я міг випадково що-небудь ляпнути…

Рухаючись із якоюсь фантастичною швидкістю (немов той спецефект у фільмі Джеймса Кемерона), Курц вихопив із кобури дев’ятиміліметровий пістолет і вистрілив, ніби навіть не цілячись. Верхня частина кросівки на лівій нозі Мелроуза вибухнула. Розлетілися клапті матерії. Кров зі шматочками плоті забризкала штанину Перлмуттера.