Розділ «Частина перша. Кривава забава»

Ніхто не має на меті доводити його святість, бо тут нема чого доводити, але інтенсивні дослідження переконали мене, що він не був рядовим курчам у курнику старшої школи, яке бездумно приєднується до знищення слабшої птиці…

Вона лежала

(я не боюся не боюся її)

на ліжку, затуливши очі рукою. Був вечір суботи. Якщо вона хотіла встигнути пошити задуману сукню, то треба було починати завтра

(я не боюсь мамо)

не пізніше. Вона вже купила тканину в крамниці «У Джона» у Вестовері. Її важка оксамитова пишнота лякала Керрі. Ціна теж лякала — а ще вона побоювалася розмірів крамниці й елегантних панянок, що ходили туди-сюди в легких літніх сукенках, оглядаючи сувої матерії. В атмосфері крамниці відчувалася якась лунка дивина, і вони з чемберленським Woolworth’s, де вона зазвичай запасалася тканинами, були ніби з різних світів.

Вона побоювалась, але не відступила, бо нагадала собі, що могла змусити їх усіх вискочити з криками на вулицю, якби захотіла. Перекинуті манекени, зірвані зі стелі лампи, сувої тканини, що розмотувались би на льоту. За бажання вона могла обвалити їм на голови стелю, як Самсон у храмі.

(я не боюся)

Її покупки тепер лежали сховані на сухій полиці на горищі, і вона збиралася завести про них мову. Сьогодні.

Вона розкрила очі.

Раз-два.

Комод здійнявся в повітря, секунду потремтів, а тоді піднявся так, що майже торкнувся стелі. Вона опустила його. Тоді підняла. Тоді опустила. Тоді ліжко, разом зі своєю вагою. Вгору. Вниз. Вгору. Вниз. Наче ліфт.

Вона майже не стомилася. Так, трошечки. Не дуже. Її здатність, два тижні тому майже втрачена, тепер знову розцвіла. Розвивалася з такою швидкістю, що… просто страх.

І тепер, начебто самі по собі — як і знання про менструацію, — до неї прийшли спогади. Ніби прорвало якусь ментальну греблю і через неї полилися дивні води. То були туманні, перекручені спогади малої дівчинки, але, попри це, дуже реальні. Як вона змушувала картини танцювати на стінах, як повертала кран холодної води через усю кімнату, як мама просила її

(керрі причини вікна на дощ збирається)

зробити щось, і раптом вікна по всьому будинку гупали об рами, як вона спустила одразу чотири колеса на «фольксвагені» міс Макаферті, розкрутивши клапани, а ще було каміння…

(!!!!!!! ні ні ні ні ні!!!!!!!)

…але тепер цього спогаду не відкинеш, як не відкинеш щомісячних проливів, і цей спогад геть не був туманним, ні, тільки не цей — він був різкий і ясний, наче ламані лінії блискавок: мала дівчинка

(мамо не треба мамо я не можу дихати о мамо мені шкода що я подивилася мамо ох язик кров у роті)

бідолашна мала дівчинка