Розділ «Частина перша. Кривава забава»

— Ти спізнишся.

— То ти підеш?

— Твій урок, — збентежено сказала вона. — Твій урок. Зараз дзвенітиме.

— Підеш?

— Так, — сказала вона з сердитою безпорадністю. — Ти й так знав, що я погоджуся.

Вона провела долонею по очах.

— Ні, — сказав він. — Але тепер знаю. Я зайду по тебе о пів на восьму.

— Добре, — прошепотіла вона. — Дякую. — Було схоже, що вона може от-от знепритомніти.

А тоді, ще з меншою впевненістю, ніж раніше, він торкнувся її руки.

Із «Вибуху з тіні» (стор. 74—76):

Напевне, жоден аспект справи Керрі Вайт не оповитий такою таємницею, хибними тлумаченнями й сумнівами, як роль, яку відіграв у ній Томас Еверетт Росс, безталанний кавалер Керрі на Весняному балі старшої школи Юена.

Мортон Крачбаркен у своєму торішньому зверненні на Національному семінарі з психічних явищ, яке всі визнали популістським, двома найбільш приголомшливими подіями ХХ сторіччя назвав убивство Джона Ф. Кеннеді в 1963 році й те спустошення, що спіткало містечко Чемберлен у штаті Мейн у травні 1979 року. Крачбаркен зазначає, що обидві події закріпилися у свідомості громадян завдяки засобам масової інформації й обидві на повен голос заявили про той страхітливий факт, що одне скінчилось, а інше невідворотно мало почати свою ходу, на добро чи на зло. Якщо зіставити дві події, то Томас Росс відіграв роль Лі Гарві Освальда — того, хто спустив гачок катастрофи. Залишається одне питання: робив він це свідомо чи несвідомо?

Як стверджує Сьюзен Снелл, Росс збирався повести на щорічну врочистість саме її. Вона заявляє, що переконала Росса натомість запросити Керрі, щоб залагодити провину за свою участь в інциденті в душовій. Опоненти цієї версії, з яких останнім часом виділяється Джордж Джером із Гарварду, стверджують, що це або надзвичайно романтизований виклад подій, або відверта брехня. Джером гаряче й красномовно доводить: підліткам старшого шкільного віку не дуже властиво відчувати, що вони мусять «спокутувати» бодай що-небудь — особливо образу, завдану однокласнику, якого ніколи не приймали до жодної з груп.

«Було б дуже втішно, якби ми могли повірити, що натура підлітка спроможна на порятунок гордості й самоповаги пташки з нижнього щабля за допомогою такого символічного жесту, — сказав Джером у свіжому числі Atlantic Monthly, — але ми звикли бачити інше. Пташку з нижнього щабля ніхто дбайливо не обтрушує від пилюки; скоріше, з нею швидко й без жалю розправляються».

Звісно, Джером абсолютно правий — принаймні стосовно птахів — і його красномовство, безперечно, значною мірою спричинило зміцнення теорії «розіграшу», до якої наблизилася, хоч і не задекларувавши її, Комісія Вайт. Ця теорія припускає, що Росс і Крістіна Гарґенсен (див. стор. 10—18) стояли в центрі спонтанної змови з метою привести Керрі Вайт на Весняний бал, а тоді довершити її приниження. Деякі теоретики (здебільшого автори детективів) також стверджують, що й Сью Снелл була активною учасницею цієї змови. Це виставляє таємничого містера Росса в найгіршому можливому світлі — жартівником, який свідомо заманив нестійку дівчину в критичну стресову ситуацію.

Автор вважає це маловірогідним з огляду на характер містера Росса. Цей його бік залишається здебільшого недослідженим огудниками, котрі змальовують його доволі темним, прив’язаним до своєї групи спортсменом; їхня фраза «тупий бугай» уповні передає таке ставлення до фігури Томмі Росса.

Це правда, що Росс мав здібності до спорту, вищі за середні. Найкраще йому давався бейсбол, і він був членом збірної школи зі свого другого року в Юені. Дік О’Коннел, головний менеджер Boston Red Sox, зазначав, що Россові запропонували б доволі значний бонус за підписання контракту, якби він вижив.

Але Росс також учився тільки на відмінно (що погано вписується в образ «тупого бугая»), а його батьки згадали, як він був вирішив, що професійному бейсболу доведеться почекати, доки він закінчить коледж, де збирався вивчати англійську мову й літературу. Томмі також цікавився поезією, і вірш, який він написав за півроку до смерті, надрукували у визнаному «малому журналі» під назвою Everleaf. Він наведений у Додатку 5.

Ті з однокласників Томмі, що вижили, також високо оцінили його, і це доволі важливо. Те, що в масовій пресі стали називати з великої літери Випускним, пережили тільки дванадцятеро учнів. Ті ж, хто не відвідав події того вечора, здебільшого були малопопулярними учнями підстарших класів. Якщо навіть ці «винятки» пам’ятають Росса приязним і дружнім хлопцем (а багато хто — «класним чуваком»), хіба це не руйнує тезу професора Джерома?

Виписки зі шкільної особової справи Росса — закони штату забороняють наводити тут їх фотокопії — разом зі спогадами однокласників і відгуками родичів, сусідів і вчителів дають картину надзвичайного юнака. Цей факт погано клеїться до образу жадібного до загального схвалення хитрого юного хулігана, який малює професор Джером. Вочевидь, Росс був не дуже вразливим до словесних нападів і досить незалежним від своїх однолітків, щоб узагалі запросити Керрі. Ба більше, Томас Росс постає юнаком дуже рідкісним, а саме — соціально свідомим.