Розділ «Частина перша. Кривава забава»

— Хлопці. Так, далі йдуть хлопці. Після крові приходять хлопці. Наче пси, що винюхують, скаляться, бризкають слиною, намагаються зрозуміти, звідки воно тхне. Як же воно… тхне!

Вона вклала в удар усю руку, і її долоня ляснула Керрі по обличчі

(о боже як же я тепер боюся)

з тим сухим звуком, з яким хльоскають у повітрі шкіряні ремені. Уся верхня частина тіла дівчини хитнулась, але вона залишилася на стільці. Білий слід на щоці помалу став криваво-червоним.

— Відмітина, — сказала місіс Вайт. Її очі були широкі, але порожні; дихала вона короткими, уривчастими ковтками. Коли її скручені пальці опустилися на плече Керрі й потягли її зі стільця, вона ніби говорила сама до себе.

— Я вже таке бачила, так. О так. Але я. Ніколи. Так. Не. Тільки з ним. Він. Узяв. Мене…

Вона замовкла, її очі поблукали кудись до стелі. Керрі перелякалася. Мама ніби забилася в конвульсіях якогось великого, руйнівного одкровення.

— Мамо…

— В машинах. О, я знаю, куди вони везуть тебе у своїх машинах. За місто. Придорожні. Віскі. Винюхують… Вони чують твій запах! — Вона дійшла до крику. На її шиї виступили жили, а голова закинулася назад, звернувши вгору питальний погляд.

— Мамо, краще припини.

Це ніби вирвало її з якоїсь примарної реальності. Її губи сіпнулися, ніби в карикатурному подиві, і вона спинилася, мовби вчепившись за старий орієнтир у новому світі.

— До комірки, — пробурмотіла вона. — До комірки й молитися.

— Ні.

Мама занесла руку для удару.

— Ні!

Рука застигла в порожньому повітрі. Мама глипнула на неї, ніби щоб пересвідчитися, що рука таки на місці й ціла.

Пиріг раптом піднявся з триногої підставки на столі, полетів через кімнату й ляпнувся об стіну коло дверей до вітальні, розлетівшись вогкими чорничними патьоками.

— Я піду, мамо!

Мамина перекинута чашка піднеслась у повітря й пролетіла повз її голову, розбившись над плитою на друзки. Мама зойкнула й упала на коліна, затуливши голову долонями.

— Чортова дитина, — простогнала вона. — Чортова дитина, бісове поріддя…