Розділ «Частина перша. Кривава забава»

— Душова кімната?

— Набагато більше. Може, якби було тільки це, то я могла б уже заспокоїтись, але злі штуки сипалися на неї з початкової школи. Я не брала участі в усьому, але бувало. Якби ми вибрали однакові предмети, б’юсь об заклад, я б долучилася ще до кількох. Воно здавалося… ох, просто дуже смішним. Дівчата в таких випадках бувають жорстокі, як ті кішки, і хлопці цього по-справжньому не розуміють. Хлопці трохи дражнили Керрі й скоро забували, але дівчата… Це тривало так довго, що я вже не пам’ятаю, коли воно почалося. Якби я була на місці Керрі, то не знесла б і думки про те, щоб показатися світові. Знайшла б якусь велику каменюку й забилася б під неї.

— Ви були малими, — сказав він. — Діти не знають, що роблять. Діти навіть не знають, що їхні реакції дійсно, по-справжньому завдають людям болю. У них нема, гм, чуйності. Врубаєшся?

Від цих слів їй раптом навернулася одна фундаментальна думка, що нависла над інцидентом у душовій, як небо над горами, і вона силкувалася точно її висловити.

— Але ж ніхто не усвідомлює, що їхні реакції дійсно, по-справжньому завдають іншим людям болю! Люди не стають кращі, а тільки розумніші. Коли стаєш розумнішим, то не перестаєш відривати мухам крила, а тільки придумуєш для цього кращі причини. Багато хто з дітей скаже, що їм шкода Керрі Вайт, — і здебільшого це будуть дівчата, ото сміхота, — але б’юся об заклад, що ніхто з них не знає, що значить бути Керрі Вайт кожну секунду кожного дня. І насправді їм до цього нема діла.

— А тобі?

— Не знаю! — скрикнула вона. — Але хтось мусить спробувати й перепросити в якийсь значущий спосіб… щоб воно було чогось варте.

— Гаразд. Я її запрошу.

— Справді? — Питання прозвучало беземоційно й здивовано. Вона не сподівалася, що він дійсно погодиться.

— Так. Але гадаю, що вона відмовиться. Ти перебільшуєш мій комерційний потенціал. Популярність — це просто дурня. У тебе на цьому якийсь пунктик.

— Дякую, — сказала Сью, і слово прозвучало дивно, ніби вона подякувала інквізитору за тортури.

— Я тебе кохаю, — промовив Томмі.

Вона здивовано глянула на нього. Він уперше сказав це вголос.

Із «Мене звуть Сьюзен Снелл» (стор. 9):

Мало хто — а найменше чоловіки — дивується тому, що я попросила Томмі повести Керрі на Весняний бал, але вони дивуються тому, що він це зробив. Це показує, що розум чоловіків не бачить альтруїзму в подібному до себе.

Томмі запросив її, бо кохав мене і я цього хотіла. Звідки, спитає скептик із задніх рядів, ти знаєш, що він тебе кохав? Бо він мені сказав про це, містере. І якби ви його знали, вам би теж було цього досить…

Він запросив її в четвер після обіду, нервуючись, наче якийсь малий перед своєю першою вечіркою з морозивом.

На п’ятому уроці вона сиділа за чотири парти від нього, і коли урок закінчився, він попрямував до неї через тисняву квапливих тіл. За вчительським столом містер Стівенс, високий чоловік, що тільки почав повніти, замислено складав папери назад у затертий коричневий портфель.

— Керрі?

— Г-га?