Розділ «Частина І. Основи рослинництва»

Як швидкоростуча культура, жито добре пригнічує бур'яни і є цінним попередником для інших культур.

Жито — більш молода культура, порівняно з пшеницею, ячменем та іншими зерновими культурами. За М.І. Вавіловим, дикі види жита стали основою для виникнення бур'янисто-польового жита (Азія), з якого пізніше, в міру поширення посівів на Північ, жито, як більш холодостійке, перетворилось в культуру.

На території України жито вперше почали вирощувати приблизно у ІІ-І тисячолітті до н. е. Згадки про вирощування жита є в літопису Нестора (1056-1115 рр.)

Найбільше озимого жита вирощують в Росії, Польщі, Німеччині, Канаді, Франції та ін. При повній реалізації біологічних можливостей урожайність жита може становити 45-60 ц/га.

Насіння жита проростає при температурі 1-2 °С, а сходи з'являються при температурі 4-5 °С. З підвищенням температури до 25 °С сходи з'являються найшвидше. Дальше збільшення призводить до негативних наслідків, при температурі вище 30 °С проростання взагалі припиняється. Найсприятливіша температура для проростання 15-20 °С. При такій температурі сходи з'являються через 5-6 днів після сівби. Озиме жито найшвидше серед зернових культур починає весняне відростання, уже при температурі 2-3 °С. У період вегетації сприятлива для нього температура 18-20 °С.

Морозостійкість жита вища, ніж озимої пшениці. У безсніжні зими воно витримує морози до 25 °С, а при доброму загартуванні і наявності снігового покриву не пошкоджується при зниженні температури повітря до мінус 35-40 °С. На глибині вузла кущіння жито витримує мінус 20-22 °С.

Навесні рослини краще розвиваються при помірно теплій погоді. Високі температури, інтенсивне освітлення і сухість повітря в цей період зменшують кущіння і прискорюють вихід рослин у трубку. Жито чутливе до високих температур під час цвітіння. Високі температури в фазі наливу призводять до щуплості зерна.

Жито менш вимогливе до вологи, ніж озима пшениця. Маючи добре розвинену кореневу систему, воно досить ефективно використовує запаси вологи ґрунту, що створені осінньо-зимовими опадами. Жито легко витримує весняні посухи. Найбільшої шкоди завдає ґрунтова посуха у фазі виходу в трубку, коли у рослин формуються генеративні органи. Після цвітіння жито мало вимогливе до вологи, але на легких піщаних ґрунтах навіть незначна посуха негативно впливає на налив зерна.

Жито має добре розвинену кореневу систему з високою засвоювальною здатністю. Тому озиме жито добре росте на різних ґрунтах. Високі врожаї вирощують навіть на бідних піщаних ґрунтах Полісся. Непогано жито родить при достатньому удобренні на дерново-підзолистих піщаних, торфово-болотних, важких глинистих та інших малопридатних для озимої пшениці ґрунтах. Проте кращими для нього є чорноземи та сірі лісові, легкі за механічним складом ґрунти. Жито добре витримує підвищену кислотність (рН<5,5) і незначну засоленість ґрунту.

Маючи нижчі вимоги до ґрунту порівняно з іншими зерновими культурами, жито гарантує відносно стабільну врожайність на бідних ґрунтах. На кращих ґрунтах урожайність жита зростає, але поступається за продуктивністю пшениці чи ячменю.

1.4. Тритікале

Тритікале — новий ботанічний рід у родині тонконогових, створений селекціонерами схрещуванням пшениці й жита. Зерно крупне з високим вмістом білка і незамінних амінокислот (лізин, триптофан). Має високу потенціальну врожайність, невимогливе до умов вирощування.

Назва культури походить від з'єднання початку назви пшениці і закінчення латинської назви жита.

Вміст білка на 1-2 % вищий, ніж у пшениці, і на 3-4 % — ніж у жита. Вміст клейковини як у пшениці і більше (25-38 %), але через геном жита якість її (еластичність, розтяжність) нижча. Зерно тритікале за протеїновою поживністю перевищує зерно пшениці на 9,5 %, а ячменю і кукурудзи — майже на 40 %.

Зерно використовується для випікання хліба, кондитерській, пивоварній та спиртово-горілчаній промисловості. Це високоякісний компонент у виробництві комбікормів.

Рахується, що зерно тритікале не забезпечує високої якості хлібних виробів через низьку якість клейковини. Проте білий хліб майже такий самий, як і пшеничний із високоякісного борошна, має приємний смак та аромат. Розроблені технології заводської випічки сортів хліба із суміші тритікале і пшениці. Нові сорти забезпечують високу якість хліба.

Кормові сорти тритікале висівають для одержання зеленого корму, силосу, сіна. Солома використовується на корм тваринам, як підстилка для худоби.

Тривалий час тритікале було лише цікавим біологічним об'єктом і не мало прямого практичного використання в сільськогосподарському виробництві. Основна причина цього — недостатня його продуктивність. Селекція нової культури розпочалась зовсім недавно, перші сорти ярих та озимих тритікале з'явилися 30 років тому. В 1975 році у кількох областях України був районований сорт Амфідиплоїд 1 кормового призначення (на зелену масу). Це стало початком визнання тритікале як нової самостійної культури у нашій країні. У 1977 р. був районований перший зерновий сорт Амфідиплоїд 206.

Зараз створені нові сорти, які відзначаються вищою якістю зерна.

Тритікале можна вирощувати в тих регіонах, що й озиму пшеницю і жито. Сорти тритікале мають високу агроекологічну пластичність до різних ґрунтово-кліматичних умов вирощування, за зимостійкістю переважають сорти озимої пшениці. Характерна властивість тритікале — висока стійкість проти захворювань та пошкодження шкідниками. Тому це перспективна культура для екологічно чистих технологій.