Розділ «2.2. ПОТЕНЦІАЛ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ ЛЕГКОЇ І ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРИКОТАЖНОЇ, ШКІРЯНОЇ І ХУТРЯНОЇ ГАЛУЗІ»

- Останнім часом ми гостро відчуваємо тиск імпортерів у сегменті так званих "відомчих" тканин. Сьогодні на ринку держзамовлень - повний хаос, у хід йдуть імпортні тканини. Незважаючи на те, що держзамовлення припускає використання продукції вітчизняних виробників, за винятком випадків, коли подібна продукція в Україні не випускається. Я вважаю, що цей сегмент ринку повинен контролювати державу і припиняти закордонні постачання (як це практикується на Заході).

- Сьогодні потреба внутрішнього ринку в текстилі задовольняють в основному імпортери. Приблизно 70 % тканин, реалізованих в Україні, увозять з Росії, Європи і країн Азії.

При цьому українські виробники текстилю, як видно, готуються заявити про себе. Не дуже давно з'явилися нові хазяї в комбінатів по виробництву бавовняних тканин у Херсоні і Донецьку, проводяться "реанімаційні" заходи на інших виробництвах.

Наприклад, фабрика "Домашній текстиль" початку застосовувати "сухий" метод обробки интерьерных і портьерных тканин, що значно поліпшує споживчі властивості полотнини.

Тому імпортери, особливо постачальники дешевої російської продукції, сьогодні з тривогою дивляться в майбутнє. Дрібні торговельні організації вже не можуть конкурувати з великими трейдерами і змушені іти з ринку. Я думаю, що з жорсткістю конкуренції тенденція до укрупнення операторів збережеться.

На жаль, перехід України на початку 1990-х рр.. від директивної економіки до нових ринкових відносин супроводжувався суттєвими помилками, які стосувалися, насамперед, лібералізації цін і приватизації та зумовили надзвичайний розмір інфляції у країні, кризу неплатежів, бартер, ухилення підприємств від сплати непосильних податків, переміщення деяких виробників у "тіньовий" сектор. Унаслідок цього відбулося обвальне падіння випуску продукції вітчизняними виробниками, а обсяги імпорту вовняних тканин, у тому числі й тимчасово завезених на давальницьких умовах, почали стрімко зростати.

Таке становище призвело до того, що останніми роками вітчизняний ринок значною мірою формується завдяки надходженням вовняних тканин з різних країн світу: Італії, Німеччини, Великої Британії, Франції, Росії, Литви, Білорусі та ін. Так, тільки в 2003 р. в Україну з-за кордону їх завезено на суму 62,5 млн дол. США (за кодами товарної номенклатури ЗЕД 5111-5113), а в першому півріччі 2005 р. - на 53,6 млн дол. США [10, 11]. Частка тканин іноземного виробництва на вітчизняному ринку значна (близько 70- 80 %).

Крім того, велика кількість вовняних тканин потрапляє в Україну як неконтрольований імпорт. Спостерігається також навмисне багаторазове заниження постачальниками митної вартості та задекларованих обсягів тканин, що ввозяться з-за кордону. Це спричиняється до збільшення частки дешевих тканин іноземного походження, зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції, звуження ринку збуту текстильних товарів національних виробників. До того ж, більшість імпортованих тканин, зокрема, контрабандних та тих, що надходять із порушенням митних правил, мають сумнівну якість, передусім за показниками безпечності, та становлять загрозу здоров'ю споживачів, бо не проходять запроваджений в нашій країні обов'язковий санітарно-епідеміологічний контроль.

Перспективи інтеграції до світового ринкового простору спонукали Україну привести законодавство, що стосується регулювання ринку, у відповідність із міжнародними вимогами. Ще в 1994 р. розпочато переговорний процес щодо вступу України до СОТ і ЄС, членство у яких, як відомо, відбувається за умов приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГАТТ 1994), яка ставить за мету усунення технічних бар'єрів і дискримінаційного режиму в міжнародній торгівлі.

До речі, інтеграція правил торгівлі текстилем до ГАТТ 1994 здійснювалася згідно з Угодою про текстиль та одяг шляхом узяття зобов'язань країнами-членами СОТ, що зберігали кількісні обмеження щодо імпорту, поступово скасувати їх протягом десятирічного періоду. Зазначена Угода, що діяла у перехідний період, втратила чинність з 1 січня 2005 р. Тепер кількісні обмеження щодо текстилю можна застосовувати тільки згідно з Угодою про захисні заходи і лише після розслідування, яким має бути встановлено, що збільшені обсяги імпорту можуть завдати серйозної шкоди текстильній промисловості країни-члена СОТ.

Вступ України до СОТ відкриває широкі можливості щодо доступу до світового ринку: збільшення обсягів експорту товарів; забезпечення справедливого вирішення торговельних суперечок; введення тимчасових обмежень імпорту у випадку його стрімкого зростання, що може зашкодити вітчизняним виробникам; застосовування антидемпінгових заходів як ефективного інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари; системної трансформації українського законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів СОТ тощо.

Так, з прийняттям в 2001 р. законів щодо стандартизації, підтвердження відповідності, акредитації органів з оцінювання відповідності в Україні розпочався новий етап реформування національної системи технічного регулювання, що базується на принципах "нового" і "глобального" підходів, чинних у країнах ЄС. Згідно з принципами "нового" підходу в законодавчо нерегульованій сфері стандарти є добровільними для застосування безпосередньо або завдяки посилання на них в інших документах і стають обов'язковими лише тоді, якщо це передбачено у технічних регламентах (TP) або інших нормативно-правових актах, за угоди між зацікавленими сторонами та у разі декларації про відповідність або про постачання сертифікованої продукції.

В законодавчо регульованій сфері основними документами, які регламентують обов'язкові до виконання вимоги безпеки продукції для здоров'я й життя людини та навколишнього середовища, запобігання введення в оману споживачів щодо призначення та безпечності продукції, мають стати нормативно-правові акти - TP, що є аналогами Директив ЄС.

На сьогодні в Україні ще не розроблено TP, аналогічний Директиві 1999/178/ЄС щодо текстильної продукції. Проте підготовча робота, яка стосується гармонізації національних стандартів із міжнародними та європейськими, останнім часом провадиться достатньо інтенсивно. Наприклад, в 2004 р. введено у дію державний стандарт на основні вимоги до безпечності текстильних матеріалів і виробів з них, гармонізований з міжнародними стандартами серії Oeko-Tex Standard 100. Крім того, станом на 01.01.2006 p., як засвідчив аналіз [17], із міжнародними та європейськими стандартами гармонізовано 94 національні стандарти на вироби текстильної промисловості, які в основному встановлюють методи випробувань показників властивостей. Водночас слід зазначити, що неузгодженість стандартизованих вимог до якості продукції з вимогами міжнародного рівня та відсутність стандартів на методи оцінювання деяких характеристик негативно впливає на оцінювання відповідності текстильних матеріалів і виробів з них за існуючими у світі системами (Oeko-Tex, Woolmark тощо).

"Глобальний" підхід до технічного регулювання визначає процедури й умови обов'язкового підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством. Згідно з принципами цього підходу оцінювання відповідності здійснюється за певними модулями (А, Аа, В, С, D, Е, F, G), що встановлені у [18] для різних стадій випуску виробів (проектування, виготовлення дослідного зразка, усталене виробництво), типу оцінювання (перевірка документації, забезпечення якості, схвалення типу, перевірка продукції) і суб'єкта, який здійснює оцінювання (виробник чи третя сторона). Наслідком оцінювання відповідності має бути декларація про відповідність або сертифікат відповідності та маркування продукції Національним знаком відповідності.

Наприклад, тестування текстильних матеріалів на безпечність згідно з вимогами міжнародного стандарту Оеко-Тех-100, яке можуть виконувати лише акредитовані лабораторії, підтверджується так званим екологічним сертифікатом, що надає право наносити на продукцію маркування: "Confidence in textiles. Tested for harmful substances according to Oeko-Tex Standard 100" ("Текстиль, що заслуговує на довіру. Перевірений на вміст шкідливих речовин відповідно до стандарту Оеко-Тех-100"). За допомогою такого сертифіката підприємство-виробник декларує безпечність текстильної продукції, а, наносячи відповідне маркування, інформує про це споживачів. Довіра останніх до сертифікованої продукції, як правило, зростає, а виробник має можливість збільшити збут на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Нині принципи "нового" і "глобального" підходів знайшли відображення у Законі України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності", згідно з яким виробники та постачальники повинні вводити в обіг текстильну продукцію вітчизняного або іноземного походження, яка є безпечною для життя і здоров'я людини, забезпечує захист національної безпеки, охорону довкілля та природних ресурсів, запобігання недобросовісній конкуренції. Цим Законом внесено також відповідні зміни у.

Загальні світові вимоги до системи стандартизації, технічного регулювання та оцінювання відповідності зумовлюють необхідність спрямовувати діяльність України не тільки на гармонізацію національної нормативної доку-ментації з європейською та міжнародною, а й на розроблення сучасних методів оцінювання показників якості тканин та організацію дослідних лабораторій, акредитованих на міжнародному рівні на право проведення випробовувань та видання сертифікатів відповідності.

Дотепер у нашій країні немає такої лабораторії. Для її створення та акредитації на міжнародному рівні доцільно було б забезпечити державну фінансову підтримку та залучити кошти провідних підприємств текстильної та легкої промисловості, які зацікавлені у цьому.

Окрім заходів нетарифного регулювання ринку (стандарти, сертифікати, квоти, санітарно-епідеміологічний контроль тощо), Україна також застосовує тарифне регулювання ринку вовняних тканин.