Розділ «Тема 11 СТРАХУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ РИЗИКІВ»

11.1. Класифікація зовнішньоекономічних ризиків

11.2. Страхування вантажів у міжнародних перевезеннях

11.3. Страхування валютних та біржових ризиків

11.4. Страхування інших зовнішньоекономічних ризиків

Базові поняття: зовнішньоекономічні ризики, валютні ризики, біржові ризики, страхування експортних операцій, страхування інтересів імпортерів, страхування валютних ризиків, страхування біржових ризиків, страхування міжнародних угод з перевезення вантажів.

11.1. Класифікація зовнішньоекономічних ризиків

11.2. Страхування вантажів у міжнародних перевезеннях

Невід'ємною умовою торговельної угоди є договір страхування вантажу. Перші договори страхування перевезення вантажів стосувались морських перевезень. Пізніше стали з'являтися договори страхування перевезень сушею, а потім і повітряних. Нині розбіжності в підходах до страхування товарів, що перевозяться різними видами транспорту, у багатьох випадках стерлися. Сучасні договори страхування часто покривають ризики, пов'язані з перевезенням, починаючи з моменту відвантаження товару і до моменту, коли він досягає пункту призначення. Страхування вантажів, перевезених по воді, необхідне при відвантаженні товарів значної вартості.

Вантаж, зазвичай, страхується шляхом укладання договору, в якому передбачається, що всі вантажі, що відвантажуються страхувальником" підпадають під його дію. При страхуванні вантажу часто використовують страховий сертифікат на пред'явника, що передається разом із правом власності на вантаж. Власник такого сертифіката автоматично стає страхувальником вантажу та мас право одержати відшкодування при випадковій загибелі або ушкодженні вантажу. Договір страхування може укласти або продавець, або покупець перевезеного товару. Такий договір страхування може належати:

— тільки до окремого вантажу (одноразова страховка);

— до всіх вантажів, що перевозяться на ризик страхувальника.

Існує три основні види міжнародних морських перевізників:

1) перевізники в складі міжнародних лінійних конвенцій;

2) незалежні перевізники;

3) судна "дикого плавання".

Міжнародні лінійні конвенції — це організації, що встановлюють єдині тарифи та правила морського перевезення. Вони складаються з перевізників, що працюють на визначеній території, як, наприклад, Конвенція морських перевізників Північної Атлантики (між США та Великою Британією). Міжнародні лінійні конвенції, як правило, встановлюють два рівні тарифних ставок за послуги: 1) звичайний; 2) контрактний (нижчий від звичайного). Контрактні тарифні ставки діють для тих вантажовідправників, що уклали з конвенцією договір, за яким взяли на себе зобов'язання користуватися тільки послугами конвенції на весь строк дії договору.

Незалежні перевізники встановлюють тарифи й умови перевезення самостійно і приймають замовлення від будь-яких вантажовідправників. Як правило, ставки незалежних перевізників на 10 % нижчі ставок членів конвенцій перевізників.

Судна "дикого плавання" не дотримуються якихось встановлених ставок. Перевізник, зазвичай, укладає договір фрахту, за яким на судні резервується певна площа під вантаж. Якщо вантажовідправник своєчасно не скасував замовлення, він повинен заплатити за вантаж у будь-якому випадку, навіть якщо перевізник фактично нічого не перевіз. Судна "дикого плавання" перевозять, як правило, насипні, наливні вантажі.

Водні перевізники історично знаходилися в більш вигідному станови/ці порівняно з вантажовідправниками. Наприклад, вони могли в договорах із вантажовідправниками встановлювати занадто низький рівень відповідальності або взагалі відмовлятися везти товари. Через це для водних перевезень дуже важливе втручання держав, насамперед, у порядок встановлення межі відповідальності перевізників. Щоб скоординувати заходи різних держав у цій галузі, були укладені міждержавні угоди. Тексти деяких міждержавних угод нерідко використовуються як основа для контрактів на перевезення навіть у тих країнах, що не є учасниками конвенцій про водні перевезення. Основні з них такі.