Розділ «Лекція 3. Виникнення і розвиток соціології як науки»

• За яких умов соціологія формується як наука

• Хто є основоположником соціології

• Які характерні риси мала соціологія XIX ст.

• Чому кінець XIX — початок XX ст. став переломним етапом у розвитку науки

3.1. Виникнення соціології як окремої науки. Концепція О. Конта

3.2. Натуралістичні школи та напрямки в соціології XIX ст.

Контівська наукова концепція не була надновим вченням, а стала логічним продовженням філософи історії XVIII ст. Вона разом з геніальними положеннями, які й дотепер використовуються в соціології, містила цілий ряд недомовок, неточностей і помилок. Головна та, що О. Конт, продовжуючи ідеї своїх попередників, виводив соціальне з природного, соціологію вважав продовженням біології. Такі помилки не видаються дивними, адже концепції філософії історії, власне як і усе суспільствознавство XVIII ст., ґрунтувались на засадах натуралізму — домінуючого наукового принципу того часу. Розробивши свою соціологічну концепцію, О. Конт в більшій мірі не відійшов від традицій натуралізму. Більше того, його наукова система стала основою для його наступників і спонукала виникнення значної кількості соціологічних напрямків, побудованих на засадах натуралізму. Основними серед них були органіцизм, соціал-дарвінізм, расово-антропологічна та географічна школи.

Головним представником органіцизму, його засновником, був послідовник Конта, англійський учений Герберт Спенсер (1820 - 1903). Спенсер був одним з яскравих представників натуралістичної орієнтації в соціології, котрий стверджував, що "неможливе раціональне розуміння істин соціології без раціонального розуміння істин біології". Опираючись на цю ідею, Г. Спенсер розвиває два найважливіших методологічних принципи своєї соціологічної системи: еволюціонізмі органіцизм.

Еволюція для нього — це універсальний процес, що переводить матерію з невизначеної однорідності в певну зв'язну однорідність, тобто соціальне ціле-суспільство. На величезному етнографічному матеріалі Г.Спенсер розглядає еволюцію сімейних відносин: первісні статеві відносини, форми сім'ї, положення жінок і дітей, еволюцію обрядових установ і звичаїв тощо. Соціальну еволюцію Г.Спенсер трактував як багатовекторний процес.

Об'єктивним критерієм процесу еволюції він уважав ступінь диференціації й інтегрованості того або іншого явища.

Із принципом еволюціонізму в спенсерівській соціології нерозривно зв'язаний принцип органіцизму - такий підхід до аналізу громадського життя, що базується на аналогії суспільства з біологічним організмом. У розділі "Суспільство — це організм" основної праці Г.Спенсера "Основи соціології" він досить докладно розглядає цілий ряд аналогій між біологічним і соціальним організмом.

Про те, що він розглядає суспільство як особливий різновид організму, Г. Спенсер заявляє, недвозначно й цілком виразно.

Вчений вбачає у суспільстві і живому організмі ряд аналогій:

1) Так само, як і біологічний організм, суспільство збільшується у своїх розмірах, росте;

2) У міру росту й біологічного, і соціального організмів змінюється й ускладнюється їх внутрішня будова;

3) І у біологічному і в соціальному організмах ускладнення структури спричиняє поглиблення диференціації функцій різних їхніх органів;

4) І у суспільстві і у живому організмі розвивається й підсилюється взаємодія й взаємний вплив всіх органів, що складають їх структуру [5, с. 166].

Отже, як бачимо, і живий організм і суспільство мають чимало спільного. У той же час аналогія ця неповна, і Спенсер розуміє це. Він застерігає, що ототожнювати біологічні й соціальні організми у жодному разі не можна. Адже, у живого організму усі частини складають одне ціле, тоді як у суспільстві вони розділені. Органи, що входять до живого організму тісно зв'язані між собою нерозривним зв'язком, перебуваючи в постійному зіткненні один з одним; а живі одиниці, що становлять суспільство, просторово розділені, вільні, не стикаються один з одним, можуть залишити одну спільність, об'єднавшись із індивідами іншої спільності й увійти в її склад.

Сам зв'язок між складовими частинами носить у біологічному організмі чисто фізичний характер. У суспільстві ж окремі одиниці зв'язані між собою інакше, найчастіше аж ніяк не за допомогою простого фізичного контакту, а за допомогою інтелектуальних і емоційних провідників взаємодії.