Розділ «Лекція 2. Витоки соціологічних знань та розвиток протосоціології до XIX ст.»

• Чому важливо вивчати історію суспільної думки

• Які основні етапи розвитку протосоціології

• Які мислителі зробили найбільший внесок в розвиток суспільної думки

2.1. Предмет історії соціології. Загальні тенденції розвитку світової соціологічної думки

2.2. Зародження соціологічних знань у Стародавньому світі

Перші погляди на проблеми суспільства, місце в ньому людини виникли не як окремі знання, а в нерозривному зв'язку з міфологією. Міф став першою формою відображення соціальної реальності, в якому вигадка переплітається з реальністю, матерія з духовністю. Міфологічне трактування світу характерне для родоплемінного способу життя, а також для стародавніх держав. Це пов'язано насамперед з залежністю людини від природи, соціальних процесів від природних. Недарма головними героями міфів є боги та міфічні істоти, люди ж лише виконують їх волю і не є самостійними, тож міфи мають фаталістичний характер (нездатність людей змінити свою долю, що визначена для них богами).

Загалом міфи можна поділяти на дві групи — космогонічні (про створення і розвиток світу та природи) та антропогонічні (походження людини, та про її фізичний і духовний світ).

Характерним для міфу є ототожнення суб'єктивної уяви з реальним предметом, явищем чи процесом (наприклад ототожнення блискавки з вогняними стрілами, землетрусу з ударами лапою диких тварин тощо). Як зазначалося вище, для міфології є характерним ототожнення природи з соціальними явищами. Звідси вважається, що будь-що, в тому числі і людина, має живу душу, натомість міфічні істоти набувають часто людських обрисів (наприклад, кентавр - напівлюдина, напівкінь). Саме тому в міфах у богів є своя субординація, статуси, які визначають їх права, займаються вони схожими видами занять з людьми (наприклад, Гефест — коваль, Гермес — мандрівник, Артеміда — мисливець, Зевс — правитель). Можна припустити, що в такий спосіб пояснювалась і соціальна нерівність у суспільстві. Тож зрозуміло, що аналізуючи міфи, сучасні дослідники можуть відтворити соціальні процеси та явища, що відбувались в первісному або ранньокласовому суспільстві.

Для міфу характерна персоніфікованість, тобто будь-яке явище чи процес набувають рис тієї чи іншої міфічної істоти або бога. Так, у стародавніх греків доля асоціюється з мойрами, вода з німфами, сон з Гіпнозом, смерть – з Танатосом.

Міфічне відображення світу характерне у різний час для різних народів, що доводить закономірність їх появи. Цікавим є також і те, що міфологія різних народів є дуже схожою, причому навіть тих, між яким соціальні контакти у ті часи були виключені (наприклад, міфологія майя і стародавніх греків). Це свідчить про схожі стадії соціального розвитку різних народів і схоже пояснення ними як явищ і предметів природи, так і соціальних процесів та явищ.

Окремі міфи є пов'язані між собою у часі, наприклад, у міфах стародавніх слов'ян, йдеться про те, що світ був створений богом Родом, пізніше з'явилися інші божества, що зайняли своє місце, і тільки потім з'явилася людина. Проте, історичний час, власне як і історичний простір, для міфів загалом не характерний, адже вони, як уже зазначалось, носили для людини фаталістичний характер, і доля кожного визначена заздалегідь, отже час тут не має жодної цінності.

Міфологія була першою системою, що пояснювала світ, природу і місце в ній люд и н и, незважаючи на те, що остання була в системі міфів статистом. Система міфів обґрунтовувала причин-но-наслідкові зв'язки, відігравала виховну роль, оскільки однією з провідних тем у міфах є розділення добра і зла, а також боротьба зі злом. Тож така система була зрозуміла її творцям і виявлялась основою їхнього розуміння світу, природи і людини; в цьому і полягає її історична цінність.

Зі зменшенням залежності людини від природи міфи поступово замінюються героїчним епосом. Героїчний епос, на відміну від епосу як літературного жанру, — це оповідь про героїчне минуле, картини життя народу, його ідеали, прагнення, мораль.

Епос у різних народів набирав різних форм. Так існував усний епос (українські історичні пісні) та письмовий ("Іліада" та "Одіссея" Гомера). У стародавніх народів епос найчастіше набував форми героїчних поем. Крім названих творів Гомера, серед відомих епічних поем слід назвати "Махабхарату" та "Рамаяну" (II тис. до н. е., Індія), шумерський "Епос про Гільгамеша" (III тис. до н. е.), вірменський епос "Сасунці Давид" ("Давид Сасунський", X ст.). У германських народів епос мав форму балад, у скандинавських — саг, у східних слов'ян — билин та історичних пісень [5, с. 10].

На відміну від міфу, епос містить більш реалістичне трактування світу, місця в ньому суспільства та людини. Так, у епічних творах провідне місце займають не боги, а людина-герой, часто наділена надзвичайною силою (що інколи наближує епос до міфів), у ньому обов'язково присутній історичний час. Історичний простір в епосі — це найчастіше територія своєї країни, яку епічний герой захищає від ворогів. Проте, найголовніша відмінність епосу від міфу полягає у тому, що він, здебільшого оповідає про реальні події, хоч ті й набули у епосі легендарного забарвлення (як приклад, у "Іліаді" та "Одіссеї" поряд з героями діють боги). Про достовірність подій, описаних у епосі, свідчать історичні джерела, отримані насамперед завдяки археологічним знахідкам. Так, німецький вчений Г. Шліман довів реальність існування Трої, описаної у Іліаді, віднайшовши це стародавнє місто на території Малої Азії, неподалік від місця, яке було вказане самим Гомером. Вдалося відтворити і приблизний час троянських подій – 1200 р. до н. е.

Отже, героїчний епос, у порівнянні з міфом був значним кроком уперед у пізнанні людиною свого місця у світі. Для сучасної науки він є цінним тому, що оповідає про реальні соціальні відносини, культуру і побут тих часів, у яких писався епос, а не в перекрученій формі як у міфах. Епос відтворював філософію, політику і мораль народів, якими він був створений.

Проте епос, як і міфологія, був донауковою формою відображення соціальних подій та явищ. З розвитком соціально-історичного прогресу виникають нові форми пізнання дійсності, які пов'язані з елементами наукових знань, передусім філософських та історичних.

Велике значення у розвитку наукових знань про суспільство мав запис історичних подій особами, що йменували себе логографами, чия школа виникла і функціонувала в давній Греції у VI - V ст. до н. е. Найвідомішими логографами були Кадм, Гекатей, Ксанф, Харон, Гелланік. Заслуга логографів полягає в тому, що вони перейшли від усних переказів до письмових записів історичних подій, запис подій вели в хронологічній послідовності, а найголовніше те, що вони змогли відтворити реальні історичні події на основі оповідей та легенд; таким чином до нас дійшли свідчення про події, які мали місце близько трьох тисячоліть тому.

Праці логографів стали першим кроком до історичного осмислення подій. Вони стали предтечею виникнення наукових знань про суспільство, які вийшли на новий ступінь розвитку з появою таких наук як історія та філософія.