Розділ «Лекція 3. Виникнення і розвиток соціології як науки»

Соціально-політичні погляди Дюркгейма носили реформаторський характер. Він виступив теоретиком буржуазно-ліберального руху за загальну солідарність, класовий мир і злагоду, боровся за відділення церкви від держави, і школи від церкви.

Для перетворення соціології в самостійну науку необхідною, вважав Дюркгейм, була наявність особливого предмету даної науки і відповідного методу. Соціологія повинна вивчати, вважав він, соціальну реальність, елементами якої є соціальні факти, котрі в сукупності створюють суспільство.

У соціально-філософській концепції Дюркгейма соціологія займає центральне місце серед суспільних наук. Вона озброює, на його думку, всі інші суспільні науки методом і теорією, на базі яких повинні вестися дослідження в різних галузях суспільного життя.

У теоретичному розумінні суспільства Дюркгеймом простежуються дві головні тенденції: натуралізм і соціальний реалізм, перша йде корінням в розуміння суспільства і його закономірностей за аналогією з природою і пов'язана з традиціями XIX ст. Друга припускає розуміння суспільства як реальності особливого роду, відмінної від всіх інших видів реальності (фізичної, хімічної, біологічної), йде своїм корінням в концепції суспільства. Останній висновок вченого був геніальним, він нарешті вивів соціологію з пут природознавства.

За своїм світоглядом Дюркгейм був колективістом. Відкидаючи психологізм індивідуалістичного толку, Дюркгейм проводи в чітку відмінність міжіндивідуальною і колективною свідомістю. Прагнучи виразити динамічний аспект колективної свідомості, її спонтанний нерегульований характер, він ввів термін "колективні уявлення" для позначення емоційно забарвлених загальних ідей і вірувань.

Дюркгейм прагнув виразити ідею моральної переваги суспільства над індивідами. Суспільство оголошувалося "композицією ідей", вірувань і відчуттів всякого роду, які "реалізуються через посередництво індивідів". Отже, як доводить учений, колективне (соціальне) має явний пріоритет перед індивідуальним. Такий принцип отримує у Дюркгейма назву "соціологізм "

Найяскравіше і послідовне втілення дюркгеймівського соціологізму виявилося в його концепції релігії. Витоки і пояснення релігії соціолог пропонував шукати в суспільстві. Походження релігії на прикладі досліджуваного ним австралійського тотемізму, він виводив із структури первісного суспільства, його соціальної організації. Джерелом релігійності вважалася група, що зібралася разом. Спілкування завжди розглядалося французьким соціологом як позитивний факт, як благо, що приносить людям радість і натхнення. Такого роду спілкуванням могло бути, на його думку, тільки спілкування позаекономічне, що здійснюється зовні трудового процесу. Дюркгейм малює яскраву картину контрасту між двома періодами в житті австралійських племен: періодом важкої праці в одиночній боротьбі за існування і періодом колективних святкових торжеств, коли після закінчення трудового процесу все плем'я збирається разом. Одноманітне, і убоге існування змінюється періодом крайньої екзальтації і підйому, коли люди ніби одержимі якоюсь могутньою силою, що підводить їх над дійсністю, яка примушує думати і відчувати інакше, ніж в звичний час. Так створюється уявлення про два якісно протилежних світи: звичний і священний, з'являється віра у велику перетворюючу силу колективності.

Вивчаючи релігію первісного суспільства, вбачаючи в ньому прообраз "складних" сучасних суспільств, Дюркгейм переносив особливості тотемізму на сучасні релігії і відкидав ідею Бога, як необхідного головного елементу релігійних систем. Він стверджував, що Бог для віруючих лише "фігуральний вираз суспільства", а священний принцип - не що інше, як "суспільство, перетворене". Звідси майже безмежний вплив релігії на культуру, особу, а також основні закономірності людського мислення. Суспільство є автором і предметом релігійного культу і догматів, воно створює релігію і викликає релігійне поклоніння, воно — Бог і віруючий одночасно.

Методологія соціологічного дослідження, розроблена Дюркгеймом, споріднює його з ідеями позитивізму. Він поділяє натуралістичні установки позитивістів, прагнучи будувати соціологію за прикладом природних наук, з характерним для останніх індуктивним методом і принципом об'єктивного спостереження.

Перше правило, яке повинне було, на думку Дюркгейма, забезпечити об'єктивний підхід до соціальної дійсності, виражалося у принципі: "соціальні факти потрібно розглядати як речі".

Прагнення знайти об'єктивні закономірності соціальних явищ, зумовило високу оцінку можливостей використання статистики в соціології.

Однією з найважливіших проблем методу, Дюркгейм вважав теоретичне обґрунтовування можливостей наукового пояснення соціальних фактів. Він диференціював і застосував в практиці соціологічного дослідження два роди аналізу: причинний і функціональний.

Суть причинного пояснення — аналіз залежності соціального явища від соціального середовища.

Поняття функції запозичене Дюркгеймом з біології і означало, що між даним фізіологічним процесом і деякою потребою організму як цілого існують певні відповідності. Тим самим, Дюркгейм впритул наблизився до методу функціонального аналізу, проте систематично розробити цей метод ученому не вдалося.

Головною ідеєю, Дюркгейма була ідея соціальної солідарності , що надихнула соціолога до прагнення знайти відповідь на питання про те, які зв'язки об'єднують людей в суспільство. Згідно Дюркгейму, силою, що створює суспільне ціле й сприяє його збереженню, є розподіл праці. Головна його теза полягала в тому, що розподіл праці, під якою він розумів професійну спеціалізацію, все більше і більше виконує інтегруючу роль. Як наслідок спеціалізації праці, що зростає, індивіди вимушені обмінюватися результатами своєї діяльності, виконувати взаємодоповнюючі функції, мимовільно складаючи єдине ціле. Отже, в даному напрямку концепція Дюркгейма є протилежною марксизму, що розглядав поділ праці як передумову виникнення соціальної нерівності.

Причиною розподілу праці Дюркгейм вважав зростання народонаселення, обумовлене інтенсивністю соціального життя, зростання "фізичної густини", "об'єму" суспільства. Нормальний стан суспільства, за Дюркгеймом, повинний характеризуватися розвиненим економічним плануванням і нормативною регуляцією трудових відносин, здійснюваною виробничими корпораціями. Вданому випадку він ототожнював нормальне з оптимальним, найкращим.

Разом з нормальним станом суспільства Дюркгейм виділяв "ненормальні форми" розподілу праці. Однією з форм таких ненормальних станів є аномія, тобто такий стан суспільства, при якому відсутня чітка моральна регуляція поведінки індивідів. Дюркгейм шукав пояснення аномії в нерозробленості правил, що регулюють відносини між соціальними суб'єктами. Наявність нерегульованої конкуренції, класових конфліктів, і деградації робочої сили він визначав як хвороби надшвидкого зростання виробництва і розподілу праці, як побічні продукти природної еволюції.

Подолання "ненормальних форм" ученому видавалось можливим лише шляхом встановлення правил, що жорстко регламентують відносини між класами, введення справедливості і рівності "зовнішніх умов", тобто рівності соціальних можливостей. Отже, Дюркгейм започатковує теорію соціальних норм, які потрібні для регулювання відносин у суспільстві.

Крім теоретичних концепцій і досліджень, присвячених різним формам суспільної свідомості, широку популярність набув аналіз Дюркгеймом такого явища як самогубство. Соціолог вибрав цю тему, оскільки тут йому трапилася нагода застосувати до емпіричного матеріалу принципи соціологічного методу: вивчення соціального факту як зовнішнього по відношенню до індивіда, визнання існування особливої реальності — суспільної, що визначає поведінку індивіда незалежно від його волі. Виходячи з цього, Дюркгейм відкинув пояснення самогубства через індивідуальні психологічні мотиви і висунув суто соціальні причини цього явища. Навіть такий чинник, як індивідуальна психічна схильність, не кажучи вже про інші, розглядався крізь призму соціальних умов.

Згідно концепції Дюркгейма, відсоток самогубств (співвідношення кількості самогубств і чисельності населення) є функцією декількох соціальних змінних: відносин, що складаються в релігійних, сімейних, політичних, національних і інших групах. Головною межею більшості соціальних змінних є ступінь соціальної інтеграції або соціального зв'язку.