Розділ «Лекція 13. Соціологія релігії»

• Що є предметом вивчення соціології релігії

• У чому полягають особливості релігії як соціального інституту

• Яким є релігійне середовище в сучасному українському суспільстві

• Які релігійні системи є домінуючими у сучасному світі

13.1. Предмет соціології релігії та історія и розвитку

13.2. Релігія як соціальний інститут, її організаційні форми і функції

Релігія є складним соціальним явищем, що має розмаїття форм, культів, функцій, методів впливу на соціальне життя. Проте, якою б не була релігійна система, вона обов'язково має подібність з іншими у своїй суті, що полягає у вірі, необхідності дотримуватися релігійних обрядів віруючими, зв'язках із особистістю та суспільством в цілому.

Які ж характерні компоненти має кожна релігія, що робить подібність усіх релігійних систем? По-перше, це світоглядний компонент, що включає в себе низку постулатів, які потребують не доведення, а віри. По-друге, релігія являє собою систему ритуалів і обрядів, що становлять сутність релігійного культу. Таким чином, другий релігійний компонент — культовий. По-третє, будь-яка релігія становить собою сукупність правил поведінки (заповідей), котрих має дотримуватися віруюча людина. Це нормативний компонент. І, по четверте, це організаційний компонент, який передбачає об'єднання віруючих у громади, общини, секти, церкви.

Релігія — історично сформований комплекс вірувань, ритуалів, обрядів, символів, заповідей і норм поведінки, зумовлених вірою у надприродні сили, що проявляються у свідомості, стандартах поведінки, соціальних позиціях, релігійній діяльності осіб, що визнають свою приналежність до даної релігійної системи.

Таким чином, релігія завжди являє собою систему вірувань і духовних цінностей, а також практичних дій (культів, ритуалів, обрядів) які формують особливий релігійний світогляд та релігійну поведінку віруючої людини. Отже релігія є і соціальним явищем, оскільки пов'язана із особливою поведінкою та діяльністю людей, і соціальним інститутом, здатним організовувати соціальні суб'єкти, виконувати специфічні функції в суспільстві, і певною общиною людей з однаковими релігійними уявленнями.

Формуванню релігії як соціального явища сприяли ряд факторів — психологічні, гносеологічні і соціальні, причому вплив останніх виявився найбільш вагомим. Релігія як соціальний інститут функціонує на двох рівнях - ціннісно-нормативному і організаційному.

Ціннісно-нормативний рівень являє собою систему вірувань, обрядів, ритуалів, символів, заповідей, що фіксуються у священних текстів. Вони формують у віруючої людини систему уявлень про будову світу, детермінанти його розвитку, власне місце у природі та суспільстві. В результаті у людини формуються певні психічні чинники, пов'язані з релігійним світоглядом — емоції, переживання, цінності, ідеї, прагнення, бажання. Назовні ці психічні чинники виявляються в особливій релігійній поведінці особи, в етиці і культурі її відносин з іншими соціальними суб'єктами.

Організаційний рівень пов'язаний з утворенням релігійних організацій. Усі релігійні організації можна поділити натри групи — церкви, деномінації та секти.

Церква як правило є класичною організацією певної релігійної системи, має чітку внутрішньо-організаційну структуру, що включає духовенство (клір) і мирян, характеризується масовістю і тісно пов'язана з суспільством та діє всередині нього. Кліром вважаються особи, які присвятили своє життя релігійному культу, мають право організовувати і проводити його. У православній церкві клір поділяється на церковнослужителів, що не мають духовного сану і священнослужителів - осіб, що мають духовний сан (за рангами вони поділяються на дияконів, священників та архієреїв). Мирянами вважаються прості віруючі, що не можуть проводити релігійні обряди, проте мають право і повинні брати участь у них.

Церква виникає у процесі розвитку певного віровчення, має стабільні зв'язки з основними сферами суспільного життя та провідними соціальними інститутами — політикою, ідеологією, культурою тощо. Церква є універсальною організацією, оскільки до неї входять особи різних статей, вікових та статусних груп, вона задовольняє більшість основних запитів її учасників. Серед провідних церков в Україні можна виділити римо-католицьку, греко-католицьку, Українську православну церкву Московського патріархату, Українську православну церкву Київського патріархату та Українську автокефальну православну церкву.

Деномінацією вважається організація, яка підтримує соціальні зв'язки з суспільством і нормальні стосунки з церквою, проте не має такої широкої соціальної бази, як церква, чіткої внутрішньої структури, не поділяється на духовенство і мирян, згуртовує навколо себе незначні групи прихильників, котрих не задовольняють постулати ортодоксальної церкви. Деномінації виникають у результаті плюралізації провідних релігійних систем у суспільстві. Вони мусять конкурувати між собою, доводячи потенційним прихильникам правильність, істинність вчення, яке несе деномінація. Якщо церква вимагає безумовної відданості своїх прихильників, то деномінація намагається залучити якомога більше своїх послідовників, незалежно від чистоти їх вірувань. До основних протестантських деномінація України належать баптисти, адвентисти сьомого дня (суботники), євангелісти, свідки Єгови.

Секта — релігійна організація, яка відкидає будь-які зв'язки з суспільством і церквою. Вона як правило, виникає на фунті опозиції до офіційної церкви. Секти найчастіше характеризуються такими рисами як:

• сліпа віра послідовників у ідеали секти,

• самоізоляція та відокремленість від інших громад,