Розділ «Лекція 3. Виникнення і розвиток соціології як науки»

Органіцистична теорія Спенсера нерозривно пов'язана з його еволюційною теорією.

Основна ідея ученого у цьому напрямку укладається в розробці універсального закону еволюції у всіх його проявах: у неорганічному світі, світі рослин і тварин, людському суспільстві й моралі.

Суспільний розвиток уподібнюється Спенсером розвитку організму – від простого й безформного до складного й структурованого. Такий розвиток проходить три стадії — аморфну, спеціалізовану і інтегровану.

В "Основних началах" Спенсер сформулював принципи, на основі яких можуть бути пояснені фізичний, органічний, суперорганічний світи: принцип не знищення матерії; принцип збереження руху; принцип опору сил, що перешкоджає руху (принцип інерції); принцип перетворення сили з одного типу матерії або руху в іншу; тенденція руху по лінії меншого опору; принцип ритмічної природи руху. Еволюція укладається в переході матерії від гомогенного (однорідного) стану до гетерогенного (різнорідного) і диференціації органів; у свою чергу, розділені органи стають усе більше взаємозалежними, а, відтак, інтегрованими.

Спенсерівська еволюція побудована на принципі переходу від простого до складного через послідовну диференціацію. Цей перехід спостерігається в геологічній і кліматичній еволюції Землі, у кожному організмі, що живе на її поверхні; він спостерігається в еволюції людства, незалежно від того, чи є воно цивілізованим індивідом чи збориськом рас і народів; він спостерігається в еволюції суспільства, зокрема, його політичній, релігійній й економічній організації; він спостерігається в еволюції нескінченного різноманіття конкретних і абстрактних продуктів людської діяльності, які становлять середовище нашого повсякденного життя. Від найглибшого минулого, у яке може проникнути наука, до подій, які щойно відбулися, усе, у чому знаходить своє вираження прогрес, є перетворенням однорідного в різнорідне. Спенсер різко виступив проти теорії перенаселення Мальтуса, вважаючи, що тиск населення, яке невпинно зростає, змушує індивідів мобілізувати всі свої можливості і впроваджувати інновації в перетворення середовища. Таким чином, суспільство не переходить до самознищення, а навпаки, удосконалюється.

Еволюціоністська концепція Спенсера відмінна також і від вчення Дарвіна. На думку Спенсера, тільки на нижчих стадіях еволюції адаптація веде до знищення собі подібних. Критерієм високої стадії розвитку виявляється не конкуренція, а кооперація, де досягнення індивідом власних цілей не вступає в протиріччя із благом інших людей. У будь-якому разі, Спенсер ніколи не сприймав громадське життя як "війну всіх проти всіх". Щодо цього він залишався ламаркистом: адаптація, а не природний добір, розглядалася їм як критерій еволюції.

Опираючись на свою еволюціоністську концепцію, Спенсер визначає, що на етапі надорганічної еволюції формуються спеціальні суспільні органи, які він називає соціальними інститутами. Сукупність же соціальних інститутів становить суспільство. Таким чином, Спенсер вперше із соціологів увів поняття соціальний інститут, що зараз є однією з головних категорій соціології. Спенсер виділяє три групи інститутів за їх функціями в суспільстві:

1) інститути продовження роду (до них відносяться домашні інститути — сім'я і шлюб);

2) система виробничих і розподільчих інститутів (промислові і професійні інститути і все що пов'язане з ними — поділ праці, соціальна структура суспільства, утворення класів);

3) система регулюючих інститутів (включає обрядові, політичні і церковні інститути).

З діяльністю соціальних інститутів Спенсер пов'язує і вводить в науку такі категорії сучасної соціології як соціальна система, соціальний контроль, соціальна регуляція.

Таким чином, концепція Спенсера, хоча і містила ряд недоліків, пов'язаних з натуралістичним підходом до означення соціальних явищ, сприяла подальшому становленню соціології, дала поштовх до переходу науки на сучасний етап, сприяла утворенню багатьох категорій сучасної соціологічної науки.

Близьким до органіцизму напрямком був соціал-дарвінізм. Соціал-дарвіністська школа бере свої витоки з теорії Мальтуса про народонаселення, яка зводить соціальні взаємини людей до боротьби за виживання, "війни всіх проти всіх". Такі ж закони співвідносить до боротьби за власне існування видів у живій природі Ч. Дарвін, який доводить, що виживають ті види, які в конкретних умовах краще пристосувалися до середовища існування. Інші ж види витісняються і вимирають. Узагальнивши теорії Мальтуса та Дарвіна, представники соціал-дарвінізму роблять висновок, що такі закони еволюції спочатку виникли у природі, а так як згідно натуралістичному розумінню соціального, соціальні явища є продовженням природних, подібні закони боротьби "усіх проти усіх" переносяться і на суспільство.

Найвідомішими представниками соціал-дарвінізму були У. Беджгот, У. Самнер, і особливо, Л. Гумплович.

Соціологічна концепція польського соціолога та юриста Людвіга Гумпловича (1838 - 1909) ґрунтується на принципах непримиренної боротьби "племен проти племен", народів проти народів, держав проти держав. Така боротьба є яви щем нормальним, оскільки походить від законів розвитку природи. Предмет соціології він вбачає у дослідженні соціальних груп і їх взаємовідносин, що характеризуються нещадною боротьбою. Незважаючи на односторонність такого висновку, на заперечення соціального консенсусу, таке визначення предмету соціології є близьким до сучасного.

Головною причиною боротьби між різними соціальними групами, Гумплович, як і Маркс, називає матеріальні потреби. Трактування походження держави у вченого теж близьке до марксистської концепції - вона виникла для захисту інтересів, передусім майнових, правлячого класу, давала можливість здійснювати свою волю щодо експлуатованих класів. Такий закон розвитку суспільства Гумплович називає природним, вбачає суспільний прогрес у подібному протистоянні — "без боротьби немає прогресу".

Крім соціальної боротьби, Гумплович виділяє і інший тип соціальної взаємодії в суспільстві, що ґрунтується на консенсусі та об'єднанні — так звану амальгамізацію. Проте, амальгамізація потрібна лише для об'єднання сил у боротьбі з іншими соціальними групами.

Заслугою Л. Гумпловича є майже точне визначення предмета соціології, виявлення сутності соціальних груп, роль у становленні соціології конфлікту.

Ще більш радикальною та реакційною у порівнянні з соціал-дарвінізмом стала расово-антропологічна школа.

Ця школа, хоч і містить риси органіцизму, соціал-дарвінізму, проте має яскраво реакційний антинауковий характер. Мета її не виявляється у побудові наукової концепції, а у використання науки для обґрунтування расизму. Основний принцип концепції цієї школи — використання расового фактора для пояснення історичного процесу, намагання довести відмінності між расами, "вивести" "чисту расу", яка має пріоритет у соціально-політичних відносинах над іншими, виступає проти змішування рас як фактора соціальної деградації і "забруднення" суспільства.