Розділ «Лекція 4. Школи та напрями сучасної соціології»

• В чому полягає відмінність досліджень різних сучасних шкіл соціології

• Які характерні риси має соціологія XX ст.

• В яких напрямах розвивається сучасна соціологія

4.1. Провідні школи сучасної соціології

4.2. Основні напрямки сучасної соціології

Позитивістські традиції, що панували у соціології протягом усього XIX ст. дещо загальмували загальний розвиток науки. Практичне вивчення подій і явищ суспільного життя без їхнього теоретичного узагальнення часто межували з примітивізмом, пов'язаним з простою констатацією фактів. Праці М. Вебера, Е. Дюркгейма і В. Парето дали поштовх до заповнення теоретичної порожнечі, що формувалась у межах позитивістської соціології попереднього історичного етапу розвитку цієї галузі суспільних знань. Тому дослідники XX ст. часто навіть не усвідомлено ставили за мету своїх наукових концепцій не просто практичне дослідження тих чи інших соціальних подій, явищ чи процесів, а й обов'язкове теоретичне осмислення їх. Таким чином, соціологічна наука поступово з майже емпіричної трансформувалась в теоретико-практичну з гармонійним поєднанням цих частин наукового знання.

Усі концептуальні напрямки сучасної соціологічної науки можна розділити на дві умовні категорії — ті, що досліджують суспільство як цілісну систему, його складові в їх загальному взаємозв'язку, а також ті, що досліджують окремі соціальні підсистеми. Серед першої групи напрямів провідне місце у сучасній соціології займають структурний функціоналізм і теорії конфлікту.

Структурний функціоналізм

Теорії соціального конфлікту

Структурно-функціональний аналіз Т. Парсонса став всеохоплюючою теорією соціального порядку. Проте, навіть враховуючи коригування цієї концепції з боку Р. Мертона, дана система містила ряд недомовок. Найбільша з них — недостатня увага до соціальних конфліктів. Навіть соціологічна теорія Р. Мертона, яка на відміну від парсонсівської розглядала соціальні конфлікти у суспільстві, бачила їх лише у якості дисфункцій, що порушують стабільність соціальних систем. Тому природно, що у теоретичній соціології другої половини XX ст. з'являється ряд концепцій, які не лише поставили за мету проведення всебічного аналізу соціальних конфліктів, а прагнули дослідити їх як явище багатогранне, виявити у конфліктах окрім дестабілізуючого фактора, позитивні ролі у соціальній системі.

Існує ряд відносно незалежних одна від одної концепцій соціальних конфліктів, проте їх можна об'єднати у єдину теорію соціального конфлікту — конфліктологію.

Серед теорій соціальних конфліктів найперше можна виділити наукові концепції Ральфа Дарендорфа (нар. 1929 р.) та Льюіса Козера (нар. 1931 p.).

На думку Р. Дарендорфа, конфлікт — це співвідношення між соціальними елементами, котре будується наявних (суб'єктивних) та латентних (об'єктивних) суперечностях [8, с. 148]. Соціологу своїй теорії конфлікту доводить, що вони — річ об'єктивна і є виявом соціальної неоднорідності суспільства. На формування конфлікту впливають відносини панування-підкорення, джерелом конфлікту є боротьба за владу та авторитет. Причому конфлікти можуть виникати між соціальними суб'єктами, що мають як однаковий соціальний статус (держави, народи, політичні партії) так і такими, що мають різний статус (підприємці і робітники, начальники і підлеглі). На думку ученого, основними характеристиками соціального конфлікту є його інтенсивність та міра застосування насилля. Інтенсивність конфлікту, за Р. Дарендорфом, - це рівень енергії, яку вкладають у конфлікт його учасники. Міра насильства вказує на засоби, які вкладають у конфлікт соціальні суб'єкти — від переговорів та компромісів до війни. Оскільки конфлікти — річ об'єктивна, позбутися їх повністю неможливо, але важливо розробляти заходи, що пом'якшують конфлікт, регулюють його. Тобто мова іде не про усунення причин конфлікту, а про пом'якшення його згубного впливу. Шляхами вирішення конфлікту Р. Дарендорф вбачає переговори, посередництво, арбітраж.

Ще радикальнішою є теорія конфлікту, розроблена Л. Козером. Учений вказує що структурно-функціоналістська теорія Парсонса-Мертона є половинчастою, бо у ній немає місця позитивним функціям соціальних конфліктів. Завдання його концепції - не лише дослідити причини, гостроту та тривалість соціальних конфліктів, а насамперед, прагнення осягнути позитивне значення соціальних конфліктів. Козер, як і Дарендорф, вважає, що об'єктивними умовами виникнення конфлікту є соціальна неоднорідність і відсутність стабільної вертикальної мобільності у суспільстві. Джерелами виникнення конфлікту є боротьба насамперед за владу та власність - основні фактори, що дестабілізують соціальні відносини. Чинниками, що загострюють конфлікти, Козер називає емоції учасників конфлікту, цінності й проблеми, що мають найбільше значення у спричиненні конфлікту, а також усвідомлення суб'єктами конфлікту значимості цих цінностей і проблем. На відміну від Маркса, який вважає, що конфлікт є тим гостріший, чим більше його сутність усвідомлюється його учасниками, Козер доводить, що гострота конфлікту залежить навпаки, від не усвідомлення суб'єктами конфлікту його сутності.

Позитивне чи дисфункційне значення соціального конфлікту залежить від того, наскільки жорсткими є норми соціального порядку у соціальній системі. Чим жорсткішою є соціальна система, у якій відбувається конфлікт, тим більше він проявляє свою руйнівну силу. Натомість у нежорстких системах, конфлікт має позитивне значення, адже завдяки йому руйнуються старі і віджилі норми, що гальмують прогрес соціальної системи. Замість них установлюються більш сучасні, прогресивні принципи її функціонування. У цьому і полягає, на думку Козера, функціональне призначення соціального конфлікту. Конструктивне значення конфлікт має лише тоді, коли він носить м'який характер, що знову ж таки залежить від "жорсткості" соціальної системи.

Таким чином, з одного боку, конфліктологія виступила проти принципів структурного функціоналізму, ставши до нього альтернативною концептуальною системою. З іншого боку, теорії конфлікту гармонійно доповнили структурно-функціональний аналіз, зробили його більш гнучкою науковою концепцією.

Концепція соціального обміну

Концепції структурного функціоналізму і конфліктології стали науковими теоріями, що обґрунтовували загальні закономірності функціонування суспільства я к єдиної цілісної соціальної системи. Разом з ними в соціології XX ст. з'явилось і ряд теорій що досліджували соціальні явища на рівні менших соціальних систем, зокрема окремих соціальних груп. Однією з провідних парадигм такого плану стала концепція соціального обміну, розроблена американським соціологом Джорджем Хомансом (1910 - 1989).

В основі теорії соціального обміну лежить концепція утилітаризму, що була розроблена ще у XVI11 ст., сутність якої полягає в тому, що рушійною силою людської діяльності є прагнення до матеріальної винагороди. Об'єктом досліджень Дж. Хоманса була мала соціальна група, яка функціонує в рамках більшої соціальної системи. Соціальний обмін у групі опирається на три складові — діяльність — конкретний вчинок особи, взаємодію — коли дія одного суб'єкта стимулюється іншим, та почуття — внутрішній психологічний стан особи. Зовнішнє середовище створює умови у яких відбувається соціальний обмін у групі.