Розділ «Лекція 24. Формування системи показників та індикаторів»

У побудові вибірки повинні передбачатися елементи репрезентативності: кількість років педагогічного досвіду членів вузівського колективу, їх пошуково-дослідна активність у здійсненні наукових розвідок та специфіка роботи кафедр ВНЗ — фундаментальних дисциплін, гуманітарних та профілюючих, а також додаткові характеристики праці викладачів — базова освіта, рівень комунікативної культури, захоплення, творчі вміння та навички тощо.

Представникам таких професійно-кваліфікаційних груп викладачів пропонувалося за 7-бальною шкалою оцінити ступінь важливості соціально-професійних та психологічних рис діяльності працівника ВНЗ.

У результаті аналізу вимог та пропозицій на основі рейтингових оцінок були визначені чотири групи рис, які певною мірою доповнюють показники ядра структури евристичної моделі професійного портрета викладача ВНЗ.

До першої групи можна віднести риси, які необхідні для професійної діяльності асистента, викладача: аналітичність, ерудиція, евристичність, новаторство, творчий підхід до справи, здатність до узагальнення та рівень володіння професійними знаннями.

У другій групі репрезентовані такі риси: самокритичність, оригінальність мислення, новаторство та організаторсько-методичні вміння і досвід роботи.

Третю групу складають якості, які репрезентують комунікативно-адміністративну діяльність: педагогічне вміння здійснювати керівництво колегами та студентами, навички творення позитивного соціально-психологічного клімату в колективі, уміння стимулювати, вимагати, контролювати та знати проблеми власного колективу, а також вимогливість та турбота про зростання професійно-кваліфікаційного статусу інших колег.

Четверта група складається із рис, які притаманні особистості в галузі загальної культури: духовні запити, потреби та інтереси, творчі вміння та навики, а також знання гуманітарного характеру, загальна ерудиція, навики ораторського мистецтва та вміння створювати власний імідж викладача.

Таке емпіричне "ядро" складається із групи досить тісно пов'язаних між собою показників. Але зі зниженням рівня зв'язку конкретних елементів кількість якостей, які входять до такого ядра, може бути збільшена або розширена. При зменшенні тісноти зв'язків у такій структурі шляхом експериментальної роботи були визначені ще дві, інші групи.

До такої "додаткової" групи увійшли такі риси, як вихованість, витриманість, толерантність, уміння спілкуватися з колегами та студентами, справедливість, доброзичливість та повага до іншої думки.

До другої ("резервної") групи можна також віднести професійні риси, а саме: корпоративність, гордість за власний колектив та його досягнення, власний стиль поведінки, обов'язковість, принциповість, авторитетність та енергійність.

Водночас Е.Головаха та Н.Паніна пропонують шкалу для вимірювання компонентів соціального самопочуття ("шкала задоволеності соціальними благами"), яка складається з чотирьох індикаторів:

1 — не достатньо;

2 — важко сказати, достатньо чи ні;

3 — достатньо;

4 — не цікавить.

На їх думку, у дослідженні можна використати також шкалу, яка складається із трьох елементів:

1 — не достатньо;

2 — важко сказати, достатньо чи ні (не цікавить);

3 — достатньо.

Зрозуміло, що кількісний інтегрований показник — індекс соціального самопочуття вимагає апробації в емпіричних дослідженнях, але його адаптація можлива до інших галузей життєдіяльності особистості, зокрема у здійсненні діагностики рівня духовно-творчого потенціалу студентської молоді та його фіксації за допомогою емпіричних показників.