Розділ 5. Територіальна структура господарства

При цьому 1-й рівень концентрує такий набір об'єктів, які забезпечують найвищий рівень обслуговування населення, тобто є найвищим, а 7-й, відповідно, - найнижчим.

А. Льош, використавши ідею гексагональної решітки, взяв її на озброєння при обґрунтуванні кожного виду послуг і діяльності, назвавши всю аналізовану сукупність "економічним ландшафтом".

Беручи до уваги вплив агломерацій, У. Ізард дещо модифікував учення В. Кристаллєра та А. Льоша, більше пристосувавши його до існуючих тодішніх умов.

Спроба пояснити вертикальні структурні закономірності території була здійснена за допомогою закону Ципфа. Згідно з ним, населення будь-якого міста прагне дорівнювати числу жителів найбільшого міста, поділеному на порядковий номер (ранг) цього міста.

Просторові неоднорідності найчастіше вивчались на прикладі міст, бо саме в умовах міст їх було найлегше простежити. Так, модель Е. Кларка висвітлює падіння щільності населення в місті з віддаленням від центру до периферії. Інші моделі (концентрична Б. Бьорджеса, секторна X. Хойта, багатоядерна К. Гарріса й Е. Ульмана) показують закономірності та особливості розташування функціональних зон у містах. Пояснення регіональної просторової неоднорідності здійснив Ф. Перу 1950 р. за допомогою теорії "полюсів розвитку" і "центрів росту", в якій розкривалася особливість просторової концентрації господарської діяльності та пропонувалося конструктивне розв'язання проблеми регіонального розвитку в умовах ринкової економіки.

Спроби пояснити просторові взаємодії між об'єктами здійснювались за допомогою гравітаційних моделей. Зокрема, в основу закономірностей просторових взаємодій між містами була покладена формула, аналогічна закону всесвітнього тяжіння: два тіла притягаються одне до іншого з силою, прямо пропорційною добутку їх мас (як маси можна розглядати, наприклад, чисельність населення, вартість основних фондів тощо), і обернено пропорційної квадрату віддалі між ними.

У країнах постсоціалістичного простору дослідження територіальних структур активізувалося після виходу 1976 р. статті І. Маєргойза "Територіальна структура народного господарства і деякі підходи до її дослідження". Так, Г. Лаппо запропонував типологію територіальних економіко-географічних утворень за конфігурацією опорного каркасу. При цьому він вважав, що опорний каркас територіальної структури загалом і системи розселення зокрема- це сукупність центрів (вузлів) і транспортних магістралей (економічних ліній). Залежно від взаємного розташування центрів і транспортних магістралей учений виділив такі типи територіальних економіко-географічних утворень: радіально-кільцевий, "решітка" центрів і магістралей, територіальне утворення з потужною внутрішньою економічною віссю, приморський тип, моноцентричний тип, поліцентричний тип, басейновий тип. Він акцентував на тому, що опорний каркас - це наслідок поглиблення географічного поділу праці. Саме його варто розглядати важливою складовою частиною механізму формування та функціонування національного комплексу країни. На думку Г. Лаппо, в узагальненому вигляді рисунок опорного каркасу, співрозмірність і взаєморозташування його ланок - центрів економічного, культурного, політичного життя, головних трас економічної взаємодії - виражає основні географічні особливості тієї чи іншої країни (району), особливості економіко-географічного положення території, характер економічної й територіальної структур, рівень економічної зрілості.

Наголосимо, однак: коли розглядають те чи інше економіко-географічне утворення або територіальну одиницю, то вживають термін "таксон". Що ж означає це поняття? Таксон - територіальна одиниця, яка володів специфічними кількісними та кваліметричними (якісними) ознаками. Під таксонуванням розуміють методичний прийом, що дає змогу виділити елементи простору з чіткими класифікаційними і типологічними ознаками. Найпоширенішими таксонами є ареал, зона, район і регіон.

Ареал - це частина геопростору, в межах якого спостерігаються явища, відсутні на суміжних ділянках; територіальний таксон як система.

Зона - частина геопростору з явищами, подібними за показниками, що характеризують їх інтенсивність.

Район - частина геопростору, насичена елементами, котрі суттєво відрізняють її від інших територіальних утворень. Характерна єдністю, взаємозв'язаністю складових елементів і цілісністю, що є об'єктивною умовою, закономірним результатом розвитку саме цієї частини геопростору.

Регіон - синонім терміна "район" або будь-яка частина геопростору чи частина геопростору, що протиставляється іншим аналогічним частинам.

До речі, кожна ланка адміністративно-територіального устрою - це також таксон.

Територіальну структуру кожного таксона можна подати у вигляді ядра (частина простору з найбільшою концентрацією явищ, об'єктів, процесів, функцій) і периферії (протилежні характеристики). Отже, таксон можна розглядати як форму продуктивних сил, - під нею варто розуміти обриси, контури, межі концентрації продуктивних сил на конкретній території, що визначають її вигляд. Тому, місто, село, адміністративний район, соціально-економічний район і под. - це все форми продуктивних сил.

На сучасному етапі формуються новітні форми продуктивних сил, а саме: технопарки, логістичні центри, кластери, інноваційно-виробничі парки, наукогради, єврорегіони та ін.

Територіальна структура таксонів постійно змінюється, трансформується. Це відбувається внаслідок дії територіально-структурних процесів, тобто таких процесів, унаслідок яких відбувається зміна територіальної структури таксонів.

Наведемо характеристику територіально-структурних процесів:

1. Диференціювання. Ускладнюється територіальна структура будь-якого географічного утворення, збільшується його диференціація (строкатість).

2. Нівелювання - процес, зворотний диференціюванню.

3. Концентрування. Щільність (інтенсивність) якогось явища на одній території підвищується швидше, ніж на інших досліджуваних територіях, зростає територіальна концентрація.