Розділ 7. МАЛІ МІСТА ЯК ОБ'ЄКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Кількість населення малих міст окремих регіонів характеризується такими даними. На територіях Подільського, Поліського та Степового регіонів в малих містах проживає по 1,2 млн. чоловік, що складає 10-15% загальної чисельності населення регіону. В Донбаському регіоні в малих містах проживає 1,45 млн. чоловік, або 14,3% населення регіону. Карпатський регіон характеризується такими даними: 0,9 млн. чоловік, або 13,8 % населення регіону; в Криму відповідно — 0,25 млн. чоловік, що складає 10,8% чисельності населення цього регіону.

На території окремих областей кількість малих міст та їх населення визначаються складними природно-географічними, економічними та історичними факторами. Найбільш характерними в цьому відношенні є такі області в Рівненській області, наприклад, в малих містах проживає 0,2 млн. чоловік або 18,5 % населення області; в Київській відповідно — 0,4 млн. чоловік або 23,6% населення області; в Хмельницькій — 0,3 млн. чоловік або 19,7% населення області у Вінницькій — 0,3 млн. чоловік або 17,3 % населення області; в Дніпропетровській — 0,3 млн. чоловік або 8,7 % населення області; в Одеській—0,25 млн. чоловік або 10,2% населення області; у Львівській — 0,5 млн. чоловік або 18,9% населення області; у Донецькій — 0,7 млн. чоловік або 14% населення області; у Луганській — 0,5 млн. чоловік або 19,1 % населення області; у Харківській — 0,3 млн. чоловік або 10,6% населення області.

Наведені дані свідчать про важливість вивчення проблеми таких населених пунктів, як малі міста.

Найбільш поширеними в Україні є малі міста, які належать до категорії центрів низових локальних систем розселення та господарських центрів місцевого значення (майже 50% загальної кількості).

Близько 25 % малих міст належить до міст з відносно розвинутою економічною базою—міста з переважно промисловими функціями. Головною ознакою віднесення малого міста до цієї групи є перевищення середнього по Україні рівня зайнятості населення в галузях матеріального виробництва. Значна частина цих міст — це монофункціональні міста, галузями спеціалізації яких є гірничодобувна промисловість, енергетика, обробна, хімічна та нафтопереробна промисловість, перероблення сільськогосподарської сировини. До таких міст належать транспортні центри, лікувально-оздоровчі центри.

На сучасному етапі в малих містах склалася складна економічна та соціальна ситуація, передусім у сфері формування і функціонування ринку праці. Особливістю економічного становища малих міст є те, що більшість із них створилася на основі одного-двох підприємств, була сформована вузько направлена спеціалізація промислового виробництва. Від роботи таких підприємств повністю залежить економічний стан людей. Спад виробництва, дестабілізація соціально-економічного та фінансового стану в Україні послабили економічну базу малих міст. При проведенні економічних реформ недостатньо врахована специфіка малих міст, що призвело до безробіття в значних масштабах. Виконання соціально-економічних і культурних програм розвитку територіальних громад цих міст не забезпечено фінансовими ресурсами.

Прикладом надзвичайно складного соціально-економічного стану можна розглядати малі міста Донбаського регіону. В результаті реструктуризації вугільної промисловості, що почалась в 1993 р., чисельність зайнятих працівників в крупних шахтарських містах скоротилася на 40-50%. В складному становищі опинилися такі міста з моногалузевою промисловою структурою, як Дзержинськ, Димитров, Ждановка, Кіровське, Новоградівка, Селідово, Снєжноє, Торез, Вугледар, Шахтерськ та ін. Господарський комплекс цих міст повністю базується на вугільній промисловості. Паливна промисловість складає 50-90% загального обсягу промисловості.

Закриття шахт приводить до вивільнення робітників, які не можуть знайти роботу. Значно виріс рівень офіційного безробіття, а приховане безробіття значно вище. До служби зайнятості звертається значна частина жінок — біля 70 % загальної кількості. Створені в минулі часи підприємства легкої промисловості, де зайняті головним чином жінки, не працюють у зв'язку із низькою конкурентноздатністю продукції, що випускають. В занедбаному стані знаходяться житловий комплекс, дитячі садки, лікарні, поліклініки, клуби, бібліотеки та інші об'єкти соціальної сфери.

Найбільш гострими загальними проблемами розвитку малих міст є: одностороння спеціалізація підприємств і недостатня завантаженість їх потужностей; недостатні економічні можливості містоутворюючих підприємств, обмеженість вибору професій, нерозвинутість сфери обслуговування, що ускладнює ситуацію у сфері зайнятості населення та породжує демографічні проблеми малих міст. Існує незадовільний стан житлово-комунального господарства, недостатньо розвинута система водо-, енерго-, теплопостачання та каналізаційних мереж. У багатьох малих містах об'єкти систем водо-, енерго-, теплопостачання знаходяться в аварійному стані. Дорожнє господарство не покращується, що стримує розвиток транспортних міжміських, міжрегіональних зв'язків та зв'язків із сільськими населеними пунктами в зоні впливу малого міста. Будівництво житла та об'єктів інфраструктури, благоустрій міст практично не ведеться.

Недостатній розвиток, а в деяких випадках занепад промислового виробництва, негативно впливає на професійно-кваліфікаційну підготовку кадрів, обмежена можливість населення в одержанні освіти. В малих містах існує низький рівень розвитку соціальної інфраструктури, сфери соціальних послуг (освіти, медичного обслуговування, культури). Незадовільно вирішуються питання стосовно раціонального використання земельних, водних, інших природних ресурсів, недостатній рівень інженерного захисту територій від виявів небезпечних екзогенних геологічних процесів.

Незважаючи на те, що Конституцією України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено роль міст у системі адміністративно-територіального устрою як самостійних адміністративно-територіальних одиниць, носіїв місцевого самоврядування, суб'єктів економічної та фінансової діяльності, місцевим органам влади не вдається забезпечити малі міста необхідними фінансовими ресурсами.

7.2. Основні напрями соціально-економічного розвитку малих міст

Важливе значення для впровадження організаційно-економічних та нормативно-правових методів управління соціально-економічним розвитком малих міст має Закон України "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст" (2004 р.). Програма спрямовує діяльність на забезпечення позитивних зрушень в економічному та соціальному стані малих міст, поліпшення життєвого рівня населення, ефективного використання ресурсного та науково-виробничого потенціалу. Програма дає змогу органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади самостійно складати і реалізовувати плани відродження та розвитку малих міст з використанням для цього відповідної державної підтримки. Програма сприяє активному залученню до цієї роботи кадрів місцевих органів виконавчої влади, населення та суб'єктів підприємницької діяльності. Програмою визначені такі основні напрями діяльності:

• запровадження ефективних механізмів стимулювання соціально-економічного розвитку малих міст, у першу чергу депресивних;

• активне сприяння створенню високопродуктивних робочих місць у сферах господарювання та забезпеченню зайнятості населення;

• розвиток малого підприємництва, місцевої промисловості, оновлення технологічної бази виробництва;

• розвиток соціальної сфери малих міст;

• розвиток мереж та засобів сучасного зв'язку як однією з основних умов розвитку економіки малих міст;

• підвищення ролі територіальних громад, органів місцевого самоврядування в розробленні та виконанні програм розвитку малих міст;

• формування та відновлення складових частин екологічної мережі як основного природного елемента екологічної безпеки території. Пріоритетні напрями покращення економічного становища малих