Розділ 4. ВИРОБНИЧА СФЕРА

Досвід останніх років проведення приватизації свідчить, що вона не отримала належного суспільного схвалення, а її реалізація не мала соціально орієнтованої спрямованості, не була законодавчо й організаційно підготовленою, не мала достатнього методологічного фундаменту.

Основними негативними наслідками приватизації стали:

• розпорошеність колишньої державної власності серед дрібних акціонерів, які неспроможні впливати на управління виробництвом і розподіл прибутку;

• практично повне всевладдя управлінського корпусу приватизованих підприємств щодо розпорядження активами цих підприємств з метою особистого збагачення;

• відсутність відповідальності за знищення виробництва;

• втрата працівниками основних соціальних гарантій і прав, передусім права на власність та працю.

Результатом масової приватизації стала поява в державі більш як 19 мільйонів акціонерів. Більшість із них стали акціонерами фіктивними і не мають жодних прав.

Перебудова виробництва на регіональному рівні, що триває протягом останніх років, має стихійний характер змін у сфері виробництва, відмічається втрата контролю з боку державних органів влади, що дестабілізує економічні процеси, породжує спад виробництва, дефіцит окремих видів ресурсів і товарів вітчизняного виробництва, зростання безробіття.

Впровадження нових структурних змін у виробництві на регіональному рівні вимагає впровадження нових підходів до системи організації управління промисловим виробництвом на державному та регіональному рівнях, які давали б позитивний результат і відчутний ефект від здійснення заходів економічного, правового і адміністративного змісту.

Для активізації процесів структурної перебудови економіки на регіональному рівні необхідно впровадження заходів такого змісту.

1. Структурна перебудова промислового виробництва на регіональному рівні має здійснюватися на основі загальнодержавної моделі економічного розвитку з врахуванням природно-кліматичних, економічних та соціальних особливостей кожного регіону. На регіональному рівні повинні бути визначені пріоритетні галузі паливно-енергетичного, машинобудівельного, приладобудівельного комплексів для використання продукції цих комплексів для техніко-технологічного переоснащення та оновлення промисловості усього народного господарства. Принципове значення має використання досягнень науки, впровадження передових технологій світового рівня. Розвиток перспективних, економічно обґрунтованих галузей регіональної економіки має здійснюватися при активній державній підтримці.

2. Ґрунтовний аналіз ефективності промислового виробництва, виявлення неефективних та збиткових підприємств, їх перепрофілювання чи ліквідація. Зміна напрямів виробничої діяльності, надання можливостей для розвитку малого та середнього підприємництва має здійснюватися з врахуванням умов ринку, формування ринкового середовища нового змісту, своєчасному виявленню попиту на ту чи іншу продукцію.

3. Орієнтація виробництва на задоволення соціальних потреб населення, реалізація в кожному регіоні конкретних програм, які передбачають насичення ринку товарами народного споживання, задоволення попиту на товари за їх асортиментом, кількістю, якістю. Особлива увага має приділятися розширенню потужності для виробництва продовольчих товарів та товарів непродовольчих, культурно-побутового та господарського призначення підприємствами легкої промисловості, машинобудування, електротехнічної, хімічної, нафтохімічної промисловості тощо. До складених таким чином програм повинен входити перелік конкретних видів виробів, випуск яких можна забезпечити на основі використання сировини і матеріалів регіону, повного завантаження існуючих виробничих потужностей, залучення вибільних у процесі реструктуризації непотрібних виробництв, створення сприятливих умов для розвитку нових виробничих структур. В регіональній програмі необхідно передбачити вивчення попиту на товари, виробництво яких налагодити на даній території неефективно або неможливо. Програма має розроблятися на різні терміни її реалізації, орієнтуватися на різні групи населення та різні групи товарів споживання.

4. При здійсненні структурних перетворень необхідним стає ресурсне забезпечення виробництва на рівні регіону, виявлення наявних природних, матеріально-технічних, трудових, інвестиційних, фінансових ресурсів, виявлення джерел їх формування та можливостей використання для розвитку окремих галузей економіки. Особлива увага має бути спрямована на забезпечення ресурсами та висококваліфікованим персоналом розвитку наукомістких виробництв. Важливе значення має впровадження ресурсозберігаючих технологій, використання вторинної сировини, відходів виробництва, створення виробничих комплексів на певній території із замкнутим і безвідходним виробництвом.

5. Ефективне використання організаційних (прямих) та економічних (непрямих) методів державного та регіонального регулювання економічного розвитку.

4.3. Загальна оцінка стану та розвитку промисловості

Для оцінки стану промисловості використовують сукупність показників, що відображають результати діяльності промислових підприємств. Це: загальний обсяг виробництва промислової продукції, обсяг виробництва окремих видів промислової продукції; обсяг виробництва промислової продукції на душу населення; питома вага окремих галузей промисловості у валовому випуску продукції; індекс зміни обсягу промислової продукції в поточному році до обсягу продукції в базовому році; доходи та витрати від виробничої діяльності, прибутковість підприємств окремих галузей промисловості, кількість працівників, продуктивність праці та середньомісячна заробітна плата у промисловості, ін. Для більш ґрунтовної оцінки стану промисловості застосовують також такі показники: структура витрат на виробництво, (%) в т. ч. матеріальні витрати, амортизація, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, інші операційні витрати; витрати на одиницю виробленої продукції, грн./грн. в т. ч. матеріальних витрат, амортизації, витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи, інших операційних витрат, показники, що визначають стан використання паливно-енергетичних ресурсів, використання виробничої потужності підприємства, матеріалоємність продукції, фондовіддачу, створення нової продукції, використання нових форм сировинних запасів, впровадження нової техніки і технології тощо.

Тенденції, що склалися починаючи з 1991 р. у розвитку окремих галузей промисловості в Україні та на території окремих регіонів тотожні, пов'язані із негативним впливом економічних процесів, зміною форм власності, приватизацією, формування принципово нових економічних відносин, оцінюються з використанням індексу зміни обсягу продукції за період 1990-2004 рр., за умови, що досягнутий рівень розвитку в 1990 р. прийнятий за 100%.

Порівняння результатів діяльності в окремих галузях промисловості здійснено з результатами, досягнутими в 1990 р., коли Україна знаходилася в складі СРСР. Таке порівняння наведено не з тих причин, що в той час були досягнуті значні позитивні результати. В дійсності економіка СРСР розвивалася екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення у виробництві енергетичних, матеріальних, природних, трудових ресурсів, а не шляхом раціонального використання цих ресурсів. Щорічно обсяг промислової продукції зростав лише на 2-3%, тоді, коли темпи росту обсягу продукції в розвинутих країнах були значно вищими (в Японії, наприклад, 6-7%). Продуктивність праці в СРСР відставала від продуктивності праці в інших країнах, порівняно із США, наприклад, в два рази. Результати досягнень в науково-технічному прогресі з надзвичайними труднощами знаходили втілення у виробництві.

Авторитет вчених був принизливим. Не враховувалося, що в світі настав період впровадження нового етапу науково-технічної революції, який охопив всі економічно розвинуті країни, наукові розробки інтенсивно впроваджувалися у всі сфери виробничої діяльності. В умовах відсутності задоволення необхідних соціальних потреб населення колосальні кошти направлялися для розвитку воєнно-промислового комплексу, утримання армії, для підтримки інших країн, нехтуючи забезпечення необхідними соціальними потребами свого народу.