Розділ «Відунство й повір'я»

Ярчуки хоронять від відьом і легко перемагають нечисту силу.

4. Ворожбитство, закляття, заговори й ін

Ворожбитство волхвів було сильно розвинене, і воно було складовою частиною дохристиянської «релігії». Волхви звичайно й гадали по найрізніших речах: по сонцю, зорях і місяцю, по птахах і звірях, гадали по ході коня, по нутрі жертовних звірин і т. ін. Напр. «Ізборник» князя Святослава 1073 року згадує «утробного волхва», цебто волхва, що гадав по утробі, по нутрі жертов.

Давній «Волховник» знає найрізніші ворожіння: «храм (хоромина) трищить, кінь ірже, трава чи лист шумить, дерево до дерева», — по всьому цьому ворожили.

Ворожіння на. своїх печатках перше було скероване для унешкідливлення ворога, звідки й його назва: ворожити, ворожий, ворожка, ворожіння й т. ін. Найпершим ворогом була зла сила, диявол, звідси й він враг. Його силу також можна заворожити. Способів ворожіння й потреб їх безконечне число, а особливо багато їх на хворобу, бо їх насилає ворог чи враг, та на любощі. Можна заворожити людину, і вона помре, можна приворожити хлопця чи дівчину, щоб любили, можна заворожити й яку річ. Батьки Мотрі Кочубеївни прилюдно розповідали, що старий гетьман Мазепа причарував їхню доньку Мотрю до себе. Щоб знищити ворога, треба замовити за нього Службу в Церкві, а під час неї свічку тримати боком, щоб вона капала, і як скапує свічка, так скапає й ворог. Це зветься «Чорна Служба».

Зла людина легко може наврочити лихо словом або пристріти очима (порівняй в нашій мові слова: урок, наврочити, врбчити, корінь слова «рок», «рек», звідси: пророк, вирок і т. ін.), і таку злу людину можна пізнати вже і по її очах. Як добра людина гляне на вас, то пощаститься, а коли зла — наврочить на нещастя. Тому ховають дітей від злого ока, так само й немовлят при купанні. Але щоб було певніше, треба знати заговори проти вроку. Навіть та річ, що буває на людських очах, може бути наврочена злими очима, напр. добра скрипка може від цього легко тріснути, а щоб того не сталося, треба зачарувати її від пристріту.

Ворожіння йде й на добре, а тому приповідка: дорбе тому жити, чия мама вміє ворожити (Плавюк 122). Але в теперішній час ворожіння зводиться на ніщо: Циган ворожить, тому босий ходить 344. Взагалі ж, у нашому словництві часті слова: чари, чарувати, чарівництво й т. ін., або подібні вирази:

Спить, як зачарований. А він, як зачарований, і т. ін.

З богом не можна говорити звичайною буденною мовою, — він цієї мови не зрозуміє й недослухає. Треба знати Божу мову, й ЇЇ власне знали волхви. Молитву до бога не кожен уміє сказати належно, — уміють це найкраще волхви. Поет — це також волхв, жрець, бо знає божу волю й уміє по-божому говорити. От чому поети, співці вдавнину виконували й ролю жерців. Вони вважалися людьми, близькими до богів, як співець Боян, що згадується в «Слові о полку Ігоревім», або співець Митуса,[147] Ходина й ін. Поетичне надхніння подають боги. Встаровину поети звалися ще й «пророками», від «ректи» — належно говорити; боян, баян — від «баяти», розповідати; хто не розумів віщого голосу, той був «невіглас», немудрий, темний. В Біблії Книги Пророків у більшості написані віршами, і мовою поетичною, бо писали їх Пророки-поети.

Слово, належно й своєчасно сказане, має велику й чудодійну силу, — воно лікує, приносить добро («благословення»), або, навпаки, сильно шкодить. Зле слово, сказане відповідного часу ворожбитом, конче збудеться, як може збутися й слово добре. Такі слова власне й знають ворожбити, чому можуть легко людину лікувати, або, навпаки, наслати їй хворобу. Віра в чудодійну силу слова в наших предків була дуже велика, чому було й велике поважання волхвів, ворожбитів і т. ін. Знати належне слово можуть не тільки чоловіки, але й жінки, — відунки, чаклунки чи відьми.

На цьому засновані в нас усякі приговори за чаркою, в бесідах, при привітах, поздоровленнях на Святах, — тут віра в те, що слово сповниться.

Напр.: Щоб вашим дітям щастя на кожному пальці сиділо, щоб воно вам усім у ваші двері не вміщалося!»[148] З віри, що слово конче збувається, спішать сказати «На здоров'я», як хто чхає. В Златоустів і в Початковому Літопису під 1068 р. читаємо: «Друзії і закиханію (чханню) вірують, єже биваєть на здравіє главі.[149] Вагу слова добре знають і поети, тому в «Слові о полку Ігоревім» поет Боян зветься віщим.

Відуни завжди вміють складати слова в магічні формули, які неодмінно справдяться. Взагалі ж, буває й певний час, коли кожне слово, голосно сказане, конче сповниться; пор. приповідку (Плавюк 152): Скажи слово, а нещастя готово. Ось тому звичайно радять не говорити непотрібного ні на кого на ніч, щоб часом не наврочити. Накликання бажаного словом знаходимо по всіх обрядових наших піснях.

Ось на основі цієї стародавньої віри в силу слова й засновані всі наші закляття та замовлення. В з а к л я т т і звичайно висловлюється наше сильне побажання про щось і віра, що так станеться. Закляття часто зв'язані з молитвами, або переходять у них. Давня людина бачила круг себе багато магічного, вірила в магічну силу слова, і з глибокої давнини пильнувала його використати.[150]

Заклинання ведуть свій початок з дуже давнього часу, а дослідники знаходять у них впливи вавилонські та халдейське-юдаїстичні, впливи Талмуду та Кабали. На закляттях нового часу відбилося Християнство. У нас закляття (власне самозакляття) маємо вже в Іпатієвому Літопису під 944 (945) та 971 роком, коли наші князі клянуться за виконання договору. Напр. у договорі 971 р. Святослава з греками русичі клянуться: «Да імієм клятву от Бога, в него же віруєм, да будем золоті, яко же злото, і своїм оружьєм да іссічені будем, да умрем». Сам плач Ярославни в «Слові» 1187 р. — це похоронне голосіння, сполучене з закляттям природних сил.

Закляття та замовлення бувають найрізніші. Перше були вони на ворогів, як і ворожіння. Крім цього, багато замовлень заклять на хвороби: на кровотечу, на хворі зуби, на різні хвороби, на вкус гадини. Є закляття на плоди, щоб ліпше родили. Є замовлення на вроки, щоб відурочити. Є й сильні, — на смерть. Часто бувають закляття — привороження парбука на любов до дівчини, щоб дати красу дівчині, й т. ін. Бувають закляття й на силу природи: щоб морозу не було, щоб сонце світило, щоб дощ ішов: «Іди-іди, дощику, зварю тобі борщику». Закляття батьків на дітей завжди грізне, бо сповнюється.

Деякі закляття перейшли в обряди. Коли весною вперше бачать гусей диких, журавлів, ластівку й ін., то підкидають до них, що під руку попаде: солому, грудку землі, шапку з голови й ін., і говорять: «Гуси, гуси, вам на кубло, а нам на тепло!» Так само топчуть перші весняні квіти і проказують: «Щоб на той рік діждати сонтраву топтати!»

Є багато різних заклинань супроти нечистої сили, напр. робиться круг навколо себе, або такий круг з молитвою-заклинанням. Напр., круг зроблений обгорілою головешкою з відповідним заговором, не підпускає злої сили. О. Кобилянська в «Землі» подає такий заговір: «Скидав з себе ремінь і кидав його вперед себе, чим загороджував приступ усьому лиху, хоч би те лихо було чоловіком чи чим іншим»233.

А головне: «Як захрестити себе й навкруги, то чорт не приступить» (Марко Вовчок III. 242).

Стародавня, дохристиянська клятва на меч — східнього тюркського походження. Дапа Николай І (858–867) на питання болгарського царя Бориса писав: «Ви твердите, що в вас був звичай усякий раз, коли ви збиралися когобудь зв'язати клятвою по якомусь ділу, класти перед собою меча, і ним клястися».[151]