TextBook джерела!» (гл.14).
Першому, кому довелося сплачувати борги стало «водне джерело» Романових. Почалося з того, що не давав Бог Миколі ІІ престолонаступника, а одних лиш дочок. Та на щирі молитви царя і церкви зглянувся таки і подарував сина Олексія — миле й добре дитя. Але хлопчик з’явився на світ хворобливим — у нього довго не гоїлася будь-яка подряпина. Він вродився з гемофілією — хворобою незсідання крові.
Чимало людей народжується з такою недугою. Але мало в кого не заживає пуповина. А в царевича Олексія вона весь час кривавилась.
То було знамення. Пуповиною-бо пов’язані всі ланки роду — від боярського, патріархом якого був Андрій Кобила, роду Кошкіних (до початку 16 ст.), Захар’їних (до кінця 16 ст.), з 1613 року — царським. Першим царем з династії Романових став Михайло Федорович. З 1721 року це вже був імператорський рід — перший імператор — Петро І.
Не заживала пуповина останньої ланки роду Романових. Сходила кров’ю.
«Треба було розставити сім’ю якомога зручніше для розстрілу. Кімната була вузька — і боялися, що скупчаться. І тоді Юровський вигадав. Він їм сказав, що треба зійти в підвал, оскільки є загроза обстрілу будинку. А поки там що, їх мусять сфотографувати. Бо в Москві хвилюються і чутки різні поширюються — чи вони, бува, не втекли…
І ось вони спустилися вниз і стали для фотографування вздовж стіни. А коли вони вишикувались…
У цей час на дворі запрацював двигун вантажної машини, почулися вихлопи…
Замість фотографа увійшла команда революціонерів.
Юровський сказав Романовим: через те, що їхні родичі продовжують наступ на Радянську Росію, Уралвиконком ухвалив їх розстріляти. Микола повернувся спиною до коменданта — обличчям до сім’ї, потім, немов би отямившись, обернувся до коменданта з запитанням: «Що?» «Що?»
Юровський, котрий у лівій руці тримав невеликий клаптик паперу, а праву тримав у кишені, поквапом повторив і наказав команді приготуватись.
Микола сказав: «Ви не відаєте, що коїте» і знову обернувся до сім’ї, від інших пролунало кілька безтямних окликів, все це тривало кілька секунд.
Одразу після читання Юровський вихопив свій кольт і вистрілив…»
Існує таке поняття, як «місце виходу». В біологічному плані це лоно матері, з якого виходить немовля. В ширшому — батьки, завдяки яким людина з’являється на світ, її сім’я. В окультному плані це — процес втілення сутності в плід і її «дисантування» в матеріальний вимір. Сутність бере від батька й матері не лише будівельний матеріал і програму розвитку плоті, а також інформаційну спадщину роду. Та спадщина може бути світлою (рід не грішив) і темною, але не до такої міри, коли вже треба розплачуватися за гріхи попередніх поколінь; може бути й чорною і сягнути критичної величини, і тоді синові доведеться нести покуту за вчинки батька, діда, прадіда.
«Місце виходу» царевича Олексія — його сім’я було кінцевим. Окультна пуповина роду на ньому «по-живому» обривалась. Тому й кривавилась пуповина в хлопчика. Він став останньою, розірваною ланкою в ланцюжку.
«Юровський: «Команді заздалегідь було наказано, кому в кого стріляти і наказано цілитись прямо в серце, щоб запобігти великої кількості крові і закінчити скоріше…»
«Весь простір крихітної кімнатки страти вони віддали одинадцятьом нещасним… І ті металися у тій клітці, а 12 стрільців, розібравши свої жертви, безугавно палили з пройми двостулкових дверей…»
«Олексій Кабанов: «Я добре пам’ятаю: коли ми всі, хто брав участь у страті, підійшли до відчинених дверей, то утворилося три ряди стріляючих з револьверів, причому другий і третій ряди стріляли через плече тих, хто стояв попереду. Рук, простягнутих з револьверами в бік страчуваних, було так багато і вони були так близько одна до одної, що той, хто стояв попереду, отримував опік тильного боку кисті від пострілів сусіда, що стояв позаду.»
«Павло Медвєдєв: «Кров текла потоками. З моєю появою спадкоємець був ще живий — стогнав. До нього підійшов Юровський і двічі-тричі вистрілив упритул. Спадкоємець затих. Картина викликала в мене млість.»
«Кабанов: «Тоді я вбіг у приміщення страти і закричав: припинити стрілянину, живих добити багнетами!»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати ««І бачив я звірину...»» автора Савченко В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сім чаш гніву“ на сторінці 7. Приємного читання.