Розділ ««І суджено мертвих…»»

1. Слід застерегти читача: якщо апокаліптичні пророцтва щодо земного світу (13–18 глави) не стільки тлумачилися, як підтверджувалися реальними подіями, то в подальших текстах «Об’явлення…» йдеться про те, що має статися після нас. Отже тут можна тільки гадати. Але гадати, спираючись на попередній досвід, а саме: на знання деяких відповідників слів — «гілок» і «коренів», на знання аналогів, що їх вживав пророк, ну, і що надзвичайно важливо, — на розуміння впливу Темного сателіта на земний світ. Думається, що Іванові Богослову було відомо і про сонячний Зодіак, і про Орб, і, напевне, про кабалістичну суму — число вісімнадцять. Адже він пройшов школу Ісуса, а відтак був посвяченим.

«Об’явлення…» св. Івана складається з двадцяти двох глав. По суті це 22 надійно замкнені скрині з інформацією про майбутнє. Мабуть, у минулі часи були люди, котрі в міру того, як пророцтва збувалися, ідентифікували бачене ними з текстами «Об’явлення…» Не випадково й мені, тому, хто прийшов у земний світ у двадцятому столітті, в державі, де з «моря» семиголова звірина вийшла, пощастило в затуманеному тексті пророцтва розгледіти сучасні події. І знову ж таки, це стало можливим завдяки віднайденню ключа, який було сховано в тринадцятій «скрині». Пробне розшифрування кількох глав підтвердило, що це таки ключ. (Подальші дослідження засвідчили, що ключ цей підходить не лише до «скринь» «Об’явлення…»

Події пророцтв, напевне, подаються в хронологічній послідовності, відповідно до порядку і кількості літер давньоєврейського алфавіту. Але мені вони висвічувалися не завжди послідовно. Так, перед тим, як було побачено суть семи чаш гніву (гл. 16), відкрився смисл розділів «Велика розпусниця» і «Таємниця жінки й звірини» (гл. 17), «Загибіль Вавилону» та «Плач за Вавилоном» (гл. 18).

2. Тепер повернемося до розділу «Вавилон остаточно загине» (гл. 18)

«21 І один сильний Ангол узяв великого каменя, як жорно, і кинув до моря, говорячи:

«З таким розгоном буде

кинений Вавилон, місто

велике,

— і вже він не знайдеться!»

Як мовилося раніше, «місто» — то держава, «море» — людність імперії. Легко уявити собі, як виплескується вода з водойми, в яку хтось кинув великого каменя. Слід тільки трохи домислити, уявивши, що водойму складали води, які не змішуються (не зовсім змішуються) і відрізняються одна від одної. Коли камінь упав, то кожен вид води вихлюпнувся, який ближче, який далі від місця падіння. Що й сталося 1990 року з Радянським Союзом. По тому, як відокремилися Україна, Литва, Латвія, Естонія, Білорусія, Молдова, Азербайджан, Грузія, Вірменія, Узбекистан, Казахстан, Туркменистан, Таджикистан, Киргизстан, Союзу («Вавилона») не стало, «— і вже він не знайдеться!»

Це ті «води», які вихлюпнулися на більшу відстань. На меншу, недостатню для здобуття повного суверенітету, вихлюпнулися Чечня, Дагестан, Північна Осетія, Інгушетія, Татарстан та інші «води», що утворюють «море» нинішньої Російської Федерації. Рано чи пізно вони також відділяться. Тримати їх у кулаці можна було тільки за сильної централізованої влади. Тепер, коли інтереси людей (нехай і об’єднаних у великі корпорації) стоять над державними, енергії (коштів, ресурсів) на утримання колись загарбаних, але нескорених народів, не вистачить. Це просто недоцільно.

3. Подіям у людському світі зраділи мешканці неба. «По цьому почув я наче гучний голос великого натовпу в небі, який говорив:

«Алілуя! Спасіння і слава,

і сила Господеві нашому,

2 правдиві бо та справедливі

суди Його.

Бо Він засудив ту велику

розпусницю,

що землю зіпсула своєю