Розділ «Сім чаш гніву»

Другою недугою елементара є схильність до прийняття без особливої потреби всіляких псевдо, кличок, прізвиськ. Так, Іван ІV Васильович нарік себе Грозним, а Петро І —Великим.

Творець «нової релігії» також з Марходея Маркса Леві став Карлом Марксом; його перші апостоли Ульянов і Бронштейн стали Леніним і Троцьким, а «неправдивий пророк» з Джугашвілі перетворився на Сталіна.

Четвертий ангол

17. «8 Ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І дано йому палити людей огнем. 9 І спека велика палила людей, і зневажали вони ім'я Бога, що має владу над карами тими, — і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому».

Якщо шість кар гніву Господнього — перша, друга, третя, п'ята, шоста і сьома пояснюються і підкріплюються чіткими історичними подіями (а не самою тільки логікою), то четверта — важка для осмислення.

В окультному понятті Сонце — не просто планета, це щось значно величніше. Таємниця сонця є найбільшою з численних таємниць окультизму. Досить сказати, що всі храми стародавнього світу були побудовані лицем до сонця, а їх портали відкриті на Схід. Піфагорієць Філолай казав: «Сонце є дзеркало вогню, велич полум'я якого через відбиття в тому дзеркалі ллється на нас, і цю велич ми називаємо образом…» «Існує три в одному, при ньому центральне Сонце є попередженням Природи: перше є всезагальна причина всього, Верховне Благо і досконалість; друга — потужність — Верховний Розум, що наділений владою над усіма розумними істотами; третє — це видиме сонце. Чиста енергія сонячного розуму сходить із трону, що світиться, — в центрі неба наше Сонце займає його; причому ця чиста енергія є Логос нашої системи». Сказавши таке, Юліан виказав тільки частину сонячної таємниці, і, незважаючи на те, що він був царственним Посвяченим, йому довелося розпрощатися з життям. Сократ, до речі, помер за такий же злочин, не будучи посвяченим.

Отож для з'ясування суті четвертої чаші гніву Божого потрібні теософські та окультні знання, якими автор цих рядків, на жаль, не володіє.

Але якщо взяти цю — четверту чашу покарань, як крапку на кривій (чи прямій) кар за гріхи, що їх Бог послідовно насилав на православний світ, то знаючи, що таке третя і п'ята «чаші», можна здогадатися про події, які відбувалися між громадянськими війнами двадцятих років і страхіттями 1935–1941 років.

Поза всяким сумнівом, найзначущішою подією був голод. Його спланувала і розв'язала звірина з метою знищити власника, котрий не вписувався в учення «змія» і був тягарем на ногах, що крокували до комунізму. Спочатку було вигублено або депортовано найпродуктивнішу частину сільськогосподарського виробника — «куркулів», котрі годували не тільки імперію, а також і Європу. А потім звірина повигрібала з селянських комор усі запаси, прирікши сім'ї на голодну смерть. У пошуках їжі пухлі люди брели до міста, але тут на них очікували кордони озброєної міліції, що мала наказ убивати. А тим часом за рубіж ішли ешелони добірного зерна — плата за промислові технології. Сталін нарощував м'язи для великого індустріального стрибка.

18. Голодомор мав два спрямування: перше — згадане вище і друге — етнічне. Звірина замахнулась винищити українську людність, яка переважно концентрувалася в селі. Споконвіку міста в Україні зростали чисельно за рахунок сіл, а не навпаки. Отож нищенням українського села досягалося нищення етносу. Відбувалося не відпилювання гілок і навіть цілих дерев, а викорчовування. Тільки за брехливою статистикою ОГПУ загинуло три з половиною мільйони людей. Справжні ж підрахунки показали цифру в сім мільйонів. Тим часом міста, в яких український елемент не був домінуючою складовою, постачалися продуктами. Погано, але постачалися.

Зменшення кількості українців потягло за собою й зміни в якості народу. Було зламано бунтівний дух, непокору, споконвічне прагнення до свободи. Українцеві було прищеплено вдачу вола. Те, що не вдавалося зробити упродовж кількох століть царським династіям, а ще раніше Речі Посполитій, звірина зробила за якихось три-п'ять років. Голодомором 1933-го українському народові завдано удару такої сили, що він отямиться від нього тільки через кілька поколінь. Але таки отямиться. І ментальність його поновиться.

Ментальність творця, трударя, народу веселої вдачі.

Треба зазначити, що голоду зазнали й деякі райони Росії, зокрема Поволжя. Але тамтешній голодомор не набув таких масштабів, як в Україні.

Важко сказати, яким ключем можна відімкнути таємницю четвертої чаші кари Господньої і як поєднати її з сонцем. Чи не тому, що селяни найбільшою мірою безпосередньо пов'язані з небесним світилом? Від сонця-бо залежить врожай злаків і трав, а відтак і плодючість худоби. Сонце через рослин і тварин дає енергію людині. Забравши в селян продукти, звірина забрала в них енергію, що її дає сонце для життя.

Напевне ясно тільки одне — кара була Божа, хоч і здійснювалася рукою антихриста. Народові українському було накреслено спокутувати гріхи через страждання, і він пройшов усіма колами пекла. Але «… і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому». Тому-то були вилиті наступні чаші гніву Господнього.

П'ятий ангол

19. «10 А п'ятий Ангол вилив чашу свою на престола звірини. І затьмарилося царство її, і люди від болю кусали собі язики, 11 і Бога Небесного вони зневажали від болю свого й від своїх болячок, — та в учинках своїх не покаялись!»

Крім начальника НКВС Генріха Ягоди. У камері перед розстрілом він сказав:

«А Бог усе ж є… Від Хазяїна (Сталіна) я не заслужив нічого, крім вдячності за віддану службу, від Бога я мусив був заслужити найсуворішої кари. Погляньте, де я тепер, та поміркуйте, чи є Бог.» Ці слова сказав один із найжорстокіших катів людства, на совісті якого були мільйони життів, людина, котра п'ятнадцать років входила в тісне коло наближених до Сталіна осіб. Навіть «царі» (перші секретарі компартій союзних республік) не були так близько до вождя, як Ягода.

Але «престол звірини» — то не тільки місце в Кремлі та люди, що очолювали СРСР. Справжній «престол» — це ті, хто створював державу і «звірину» — комуністичну партію. А саме: Троцький, Зінов'єв, Каменєв, — троє із семи голів (крім Сталіна), про які пише св. Іван Богослов і, мабуть, Нострадамус: