Позиційні та принципові переговори
Діяльність керівника значною мірою полягає в залагодженні конфліктних питань шляхом переговорів. Дехто з дослідників навіть вважає переговори суттю дипломати. Наприклад, американський політолог К. Райт визначає дипломатію в широкому розумінні як застосування такту, проникливості й майстерності в будь-яких переговорах та угодах, а у "вузькому значенні слова вона є мистецтвом переговорів з метою досягнення максимуму цілей з мінімумом витрат у міжнародно-політичній системі, в якій війна є можливістю" [82, с. 11].
Переговори в конфліктних ситуаціях вимагають високої відповідальності від учасників, які повинні уникнути помилок в умовах "жорсткого" протистояння, коли сторони вдаються до погроз і ультиматумів.
Переговори - це засіб вирішення конфлікту, коли за відмінностей в інтересах сторін існує певна їхня взаємозалежність, що дає змогу досягти рішення, прийнятного для всіх сторін. Переговори охоплюють як моменти боротьби, так і співробітництва сторін. На думку Р. Фішера та У. Юрі, основними стратегіями, що застосовуються у переговорах, є традиційна стратегія позиційної боротьби і стратегія колаборативних (принципових) переговорів. Представники традиційної стратегії борються за максимальне задоволення висунутих ними вимог, тоді як представники принципових переговорів бачать свою мету в досягненні спільної (колаборативної) перемоги, коли максимально задовольняються інтереси всіх сторін як на сучасному етапі, так і в майбутньому, а також дістається процедурне і психологічне задоволення процесом переговорів.
Представники позиційного підходу схильні сприймати переговори як боротьбу із супротивником, перемогу в якій здобуває той, хто:
· створює для суперника труднощі;
· зберігає свободу власних дій та обмежує можливі дії супротивника;
· використовує у своїх цілях резерви супротивника (наприклад, робить із документів або фактів, на які посилається супротивник, корисні для себе висновки);
· роз'єднує сили супротивника (принцип "divide et impera" - "поділяй і пануй", який стародавні римляни застосовували у відносинах із сусідніми державами);
· паралізує головний координаційний центр супротивника (біблійний Давид переміг велетня Голіафа, влучивши йому каменем у голову);
· спрямовує головний удар у слабо захищене місце (б'є по найслабшій ланці);
· захоплює суперника зненацька тощо.
Якщо позиційні переговори розглянути на прикладі торгу продавця й покупця, то ми побачимо, що досягнення згоди можливе, коли мінімально прийнятна ціна продавця менша за максимальну ціну, яку згоден заплатити покупець, тобто існує так звана "зона можливої згоди" ("Zone of possible Agreement"). Маневри кожної сторони мають на меті захопити більшу частину цієї зони (рис. 5.1).
[ілюстрація: Зона можливої згоди між продавцем і покупцем за позиційного торгу]
Рис. 5.1. Зона можливої згоди між продавцем і покупцем за позиційного торгу
Відповідно до цих уявлень об'єктивно виграє в торзі той, хто в підсумку захоплює більшу частину зони можливої згоди. Суб'єктивна оцінка наслідків торгу залежить від домагань і сподівань кожної сторони.
Поняття "рівень домагань" дістало широке застосування після публікації Ф. Хоппе методики дослідження рівня домагань, присвяченої впливу упіху й невдачі на самооцінку індивідом своїх здібностей. Шляхом експериментальних досліджень доведено, що почуття успіху й невдачі залежать не від об'єктивної складності завдання, яке розв'язав індивід, а від наявного рівня домагань. Якщо новий результат досягає або перевищує цей рівень, то з'являється відчуття успіху, якщо не досягає, - невдачі. Після успіху рівень домагань, як правило, зростає, а після невдачі - знижується. Успіх у дуже легких і невдача в розв'язанні дуже складних завдань не впливають на самооцінку. Водночас невдача тим неприємніша, чим легшим видавалося завдання, а успіх сприймається тим вагомішим, чим складнішим було завдання, чим вищий успіх порівняно з наявним рівнем досягнень.
Якщо ми підійдемо до аналізу конфліктної ситуації з урахуванням домагань сторін, то виявиться, що високий рівень домагань робить компромісне рішення непривабливим для конфліктантів.
Розглянемо ситуацію (рис. 5.2), коли вісь X – вигода сторони А, а вісь У - вигода сторони В. Да1 і Да2 – домагання сторони ; ДВ1 і ДВ2 – домагання сторони В.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи конфліктології» автора Гірник А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПЕРЕГОВОРИ Й ФАСИЛІТАЦІЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.
